Чопенко Олександр Анатолійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Чопенко Олександр Анатолійович | ||
|---|---|---|
 Старший сержант | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 30 жовтня 1969 Саївка | |
| Смерть | 17 січня 2018 (48 років) Гранітне | |
| Псевдо | «Колдун» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014-2018 | |
| Приналежність |  Україна | |
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | |
| Рід військ |  Механізовані війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Олекса́ндр Анато́лійович Чопе́нко (30 жовтня 1969 — 17 січня 2018) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Народився 1969 року в селі Саївка (П'ятихатський район, Дніпропетровська область). 1986-го закінчив 10 класів саївської школи, в СПТУ № 77 села Саксагань, у якому здобув фах «тракторист-машиніст». Також закінчив школу ДТСААФ у Жовтих Водах, здобувши фах водія. Проходив строкову службу в РА, був в Афганістані — на посаді командира відділення 340-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону, який дислокувався в місті Кундуз; займався ремонтом й евакуацією пошкодженої техніки. В Афгані Олександр зазнав поранення — були прострелені легені, але після лікування у шпиталі він знову повернувся до частини. Демобілізувавшись, працював трактористом у ТОВ «Дія», в П'ятихатському лісництві та водієм бензовоза.
У часі війни мобілізований як доброволець, з 21 серпня 2014 року по серпень 2015-го служив у 21-й бригаді охорони НГУ (в секторі М), захищав Широкине. 28 лютого 2016 року підписав контракт на 6 місяців із 93-ю бригадою, з 29 жовтня 2016-го півроку служив у 54-й бригаді — на Світлодарській дузі. 26 червня 2017 року знову підписав контракт із 93-ю бригадою і в грудні його продовжив. Старший сержант, командир кулеметного відділення кулеметного взводу 93-ї бригади.
17 січня 2018 року загинув увечері від кульового поранення під час обстрілу зі стрілецької зброї поблизу села Гранітне (Волноваський район).
21 січня 2018-го похований в селі Саївка.
Без Олександра лишились мама, сестра, дружина, син Олександр (служив у тому ж підрозділі) та чотири доньки (з них Світлана і Наталка).
- Указом Президента України № 98/2018 від 6 квітня 2018 року, «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1].
- 18 вересня 2018 року меморіальну пам'ятку Олександру Чопенку відкрили на будівлі загальноосвітньої школи села Саївка[2].
- Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 17 січня[3][4].
- ↑ Указ Президента України від 6 квітня 2018 року № 98/2018 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ На Дніпропетровщині відкрили меморіальну дошку ветерану АТО, кавалеру ордену "За мужність". rubryka.com. Архів оригіналу за 12 травня 2019.
- ↑ В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників. mil.gov.ua. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022.
- ↑
Ранковий церемоніал вшанування загиблих українських героїв 17 січня на YouTube
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
