Челнов Олег Йосипович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Челнов Олег Йосипович | |||
|---|---|---|---|
| Лейтенант ЗС ЧРІ | |||
 Олег Челнов у палаці президента Ічкерії Джохара Дудаєва | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 31 січня 1965 (59 років) Харків, Українська РСР, СРСР | ||
| Смерть | 6 березня 1996 Грозний, Чеченська Республіка Ічкерія (зниклий безвісти) | ||
| Псевдо | «Беркут» | ||
| Військова служба | |||
| Роки служби | 1984 — 1996 | ||
| Вид ЗС |  ЗС ЧРІ | ||
| Формування |  Гарнізон Грозного, Підрозділ «Вікінг» | ||
| Війни / битви | Перша чеченська війна | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Олег Йосипович Челнов (псевдонім Беркут; нар. 31 січня 1965, Харків, Українська РСР, СРСР — зник безвісти після 7 березня 1996, Грозний) — український націоналіст, військовик, командир підрозділу УНА-УНСО «Вікінг» під час Першої чеченської війни. Один з двох українців, удостоєних нагороди «Герой нації» Чеченської Республіки Ічкерія (інший — Сашко Білий).
Народився 31 січня 1965 року у місті Харкові в російськомовній робітничій родині. Один із дідів Олега був репресований і відбував покарання в радянських таборах[1].
1984 року призваний до війська. За деякими даними, воював в Афганістані[1]. 1988 року добровольцем поїхав до Вірменської РСР ліквідовувати наслідки Спітакського землетрусу, за що згодом був нагороджений орденом «За особисту мужність».
У 1990 році в Олега Челнова народилася донька Аліна.
До Чечні Челнов уперше вирушив 1994 року, де з українських добровольців було сформовано батальйон УНА-УНСО «Вікінг». Під час битви за Грозний в січні 1995 року батальйон брав участь в обороні президентського палацу, Челнов тоді був начальником штабу і постійно носив із собою вибухівку для самоліквідації на випадок потрапляння в полон.
У червні 1995 року лейтенант армії ЧРІ Челнов повернувся до рідного Харкова. Челнов розповідав, що за участь у боях не отримував жодних грошей. Місцеві телеканали записали з ним кілька інтерв'ю. За словами Челнова, станом на червень 1995 року, в Чечні загинуло 12 бійців українського батальйону, зокрема 7 харків'ян. Сам Олег Челнов на той час був поранений. Внаслідок вибуху голкової бомби її отруєний фрагмент пробив руку[1].
Востаннє Олег Челнов вирушив на Кавказ у січні 1996 року. За офіційною версією він загинув у Грозному під час бою в районі площі «Мінутка» 6 або 7 березня. Але є свідчення людей, які його знали, про те, що бачили його пізніше. Тіло Олега так і не було знайдене, тому вірніше вважати його зниклим безвісти[1][2].
Після загибелі на його честь названо одну з вулиць Грозного, а дочці в Харкові призначено пожиттєву пенсію, однак після приходу до влади кадирівців вулицю було перейменовано, а виплати припинились[1][3].
- Орден «За особисту мужність»;
- Орден «Герой нації» (чеч. Орден «Къоман Турпал», Orden «Qoman Turpal») Чеченської Республіки Ічкерія — за мужність і героїзм, проявлені на полі битви за незалежність Чеченської Республіки Ічкерія і Кавказу[4]. Нагороджений посмертно 22 жовтня 1996 року Указом президента Чеченської Республіки Ічкерія Зелімханом Яндарбієвим. Орден даний посмертно, хоча підтверджень смерті Олега Челнова немає досі.
- ↑ а б в г д Івченко, Богдан (14 січня 2015). Росіянин, український герой чеченської нації Олег Челнов. Історична правда. Архів оригіналу за 18 січня 2015. Процитовано 14 січня 2015.
- ↑ Україна — не Чечня! // «УНСО», 11 грудня 2014. Архів оригіналу за 23 січня 2015. Процитовано 14 січня 2015.
- ↑ Министр иностранных дел Чечни Ильяс Ахмадов: «Многие чеченцы интересовались опытом стрелков УПА» [Архівовано 14 січня 2015 у Archive.is], gazeta.zn.ua
- ↑ Ордена и награды Ичкерии // SNA Chechenpress [Архівовано 24 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
