Федір Острозький
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Федір Острозький | |||
 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| до 1386 — бл. 1405 | |||
| Попередник: | Данило Острозький | ||
| Наступник: | Дашко Острозький | ||
| |||
| 1386 — 1392 | |||
| Народження: | 1360 | ||
| Смерть: |
1446 Київ, Велике князівство Литовське | ||
| Поховання: | Києво-Печерська лавра | ||
| Національність: | Руси[1] | ||
| Країна: | Велике князівство Литовське і Богемське королівство | ||
| Рід: | Острозькі | ||
| Батько: | Данило Острозький | ||
| Мати: | Vasilisad | ||
| Шлюб: | Агафія Чурилівна Бродовська | ||
| Діти: | Василь, Федір, Дашко | ||
Федір Острозький (1360 — перед 1410[2] / після 1437[3]) — руський князь, військовий, державний, релігійний діяч Великого князівства Литовського. Намісник Луцького князівства, учасник гуситського руху, православний монах і святий. Зробив багато для оборони й розбудови українського суспільства у складі Великого князівства Литовського в XIV–XV ст.
На думку Леонтія Войтовича, походження князів Острозьких дискусійне[4], хоча він вважає батька Федора, князя Данила — сином слонімського[5], та, можливо, острозького[6] князя Василька Романовича (1256/60—поч. XIV ст.[5])[7], сина князя Романа Даниловича (бл. 1230—бл. 1261) та онука короля Данила[8]. Також цей дослідник стверджував, що здогадка Зигмунта Радзіміньського про походження Острозьких від незнаних конунгiв вікінгів, які осіли на Волині мало не в часи Рюрика, нічим не підтверджується.[9] Свого часу Стефан Кучинський стверджував, що Федір Острозький, без сумніву, був представником великокняжого роду Гедиміновичів, хоча вже тоді інші дослідники вважали його нащадком роду Рюриковичів. Батько Данило — князь на Турові, Холмі, Острогу[2].
1386 або 1387 року став намісником Луцького князівства після його відібрання від князя Федора Любартовича. Тоді з братом Михайлом вони присягнули на вірність королю Владиславу Ягайлу і зобов'язались пильнувати Луцького замку[10].
Грамотою, даною 11 травня 1386 в Луцьку, король Владислав II Ягайло і великий князь Вітовт, що відвоювали на Волині місця, зайняті угорцями, віддали в спадкове володіння місто Острог з повітом і містами Заславом, Корцем і Хлапотином князю Федорові Даниловичу з його потомством[11] (в інших джерелах — підтвердив його права на Острог, дав йому міста Корець і Заслав з багатьма селами).
За версією С. Кучинського, 4 листопада 1386 року Ягайло надав Федору Даниловичу дідичним (спадковим) правом Острог за його та предків заслуги, застерігаючи собі таке виконання служби князем Федором, яке він виконував для Любарта; цього дня привілей разом підтвердили Ягайло та Вітовт, вказуючи на волості, належні Острозькому: Корець, Заслав, Хлапотин, Іванин, Хрестовичі, Красне та інші, які державив його батько Данило. Для цілковитого забезпечення цього надання його мали підтвердити князь володимирський Федір Любартович з братами Лазарем, Семеном і матір'ю Ольгою[10]. Під тиском Ягайла князь Федір Любартович звільнив Федора Острозького від васальної присяги[11].
З 1386 чи 1387 року[12] до 1392-го був намісником Луцького князівства[11]. Був крем'янецьким, брацлавським[13] (у 1434 присягнув королю як староста кам'янецький і брацлавський[14]), подільським[15] у 1432—1434 роках[14] старостою.
За твердженням Єжи Вирозумського, сприяв католикам: в Острозі заклав кляштор домініканців, для них переказав церкву Матері Божої[16]
1390 року допомагав Ягайлові боронити Вільнюс від нападу Вітовта з тевтонцями, за що отримав поновлення привілею на Острог, Заслав, Бродово.[10] Того ж року від королеви Ядвіги отримав підтвердження своїх прав на Острозьке князівство з обов'язком служби «нам, нашим наступникам і Короні Польській»[17].
4 листопада 1393 року в Кракові отримав поновлення привілею на Острог; 17 липня 1396 в Луцьку отримав від Вітовта поновлення привілею на Острог[10]. Того року великий князь Вітовт збільшив його володіння.
За версією українського історика Л. Войтовича Федір не помер на початку XV ст., а продовжив свою діяльність.
Не брав участі в Ґрюнвальдський битві (1410) проти хрестоносців[11].
1418 року[18] прибув на Констанцький собор як «князь Червоної Русі», тобто претендент на Галицько-Волинську спадщину. У 1418—1431 роках перебував в еміграції в Чехії. Підтримуючи гуситів[19], брав активну участь разом з іншим колишнім прихильником Ягайла князем Зигмунтом Корибутовичем у війні проти імператора Сигізмунда Люксембурга[11].
Після смерті Вітовта (1430) ужив усіх зусиль, щоби звести на великокняжий престол Свидригайла, завдав полякам цілий ряд поразок.
1432 року він і союзники на ріці Мурафа оточили поляків; врятувалася лише маленька купка, втікши в Галичину. Зокрема, в полон потрапив Теодорик Бучацький Язловецький. У 1433 Федір Острозький після кровопролитного бою взяв Кам'янець-Подільську фортецю. За більшістю тогочасних джерел перераховані події пов'язані з князем Федьком Несвізьким, а не Острозьким, а помилка сталась через те що польський хроніст Ян Длугош сплутав їх[20].
Помер, за даними Л. Войтовича, після 1437 року[19] (за давнішими — бл. 1410-го[21]). Наприкінці свого життя покинув світські справи, постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під ім'ям Феодосій.[19] Жив у Дальній Феодосієвій печері, де був похований, померши ченцем (те саме зробила його дружина Агафія (пол. Agata) з Чурилів, похована там же як Агрипіна[10]).
Був одружений з донькою волинського боярина Чурила Бродовського, Агафією. 1385 року швагро записав (дарував) йому свій родовий маєток Бродово, аби князь, його дружина і нащадки «печаловали са душою моєю и жоны моее душею»[11]. Близько 1435 року Андрій Федорович Острозький заставив Тучампи (Tuczampy) своєму братові Чурилу, галицькому підкоморію, тому Адам Бонецький припускав, що Іван (Івоня) з Клеччі, безсумнівний засновник роду Чурилів, міг бути ідентичним Чурилові Бродовському, а дружина князя Агафія — його дочкою[22]. Діти:
- Данило (Дашко) (?—після 1420)
- Федір (Фридерик) — відомий учасник гуситського руху.
- Андрій (Андрушко) (?—після 1436)
- Василь (бл. 1392—1450) — князь острозький
- Анастасія — дружина друцького князя Івана Семеновича Путяти
- Федора-Анна — дружина пана на Ксьонжу та Рабштині Яська Спитковича Мельштинського[10].
Наприкінці XVI — на початку XVII ст. його було канонізовано. Днями пам'яті преподобного Феодосія Острозького є 24 серпня (за ст. ст. 11 серпня) і 10 вересня (за ст. ст. 28 серпня).
В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано:
|
"Радуйся, княже Феодоре, бо на честь і славу Церкви православної ти багато потрудився"[23]. | 
|
Преосв. Антоній (Храповицький), архієп. Волинський, склав святому особливу службу (надрукована для загальноцерковного вжитку в 1908)[24].
1638 року Атанасій Кальнофійський свідчив, що «преподобный Феодор открыто почивает в Феодосиевой пещере в целом теле».
Мощі прп. Григорія Чудотворця спочивають у Дальніх печерах, поряд з нетлінними мощами преподобного Лукіяна Священномученика та недалеко від місця, позначеного як келія преп. Феодосія на карті Кальнофойського (1638).
Комплексні медико-антропологічні дослідження святих мощей Києво-Печерської лаври показали, що ріст святого становив 170~176 см[25].
В Острозі Рівенської області в 2000 був встановлений пам'ятник князям Острозьким. Серед них і Федір Острозький.
- ↑ Нестор-літописець Повѣсть врємѧнныхъ лѣтъ // Іпатіївський літопис — 1200.
- ↑ а б Kuczyński S. Fedor Daniłowicz… — S. 382.
- ↑ Войтович Леонід. Князі Острозькі… — С. 49.
- ↑ Войтович Л. Князі ОСТРОЗЬКІ: спроба відтворення генеалогії династії… — С. 44.
- ↑ а б Войтович Л. 53/36. Василько Романович // Княжа доба: портрети еліти [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 509.
- ↑ Войтович Л. 53/36. Василько Романович // Княжа доба: портрети еліти [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 510.
- ↑ Войтович Л. 3/1. Данило Василькович // Княжа доба: портрети еліти [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]… — С. 512.
- ↑ 36/18. Роман Данилович // Княжа доба: портрети еліти… — С. 501.
- ↑ Войтович Л. Князі Острозькі: спроба відтворення генеалогії династії… — С. 45.
- ↑ а б в г д е Kuczyński S. Fedor Daniłowicz… — S. 383.
- ↑ а б в г д е Войтович Л. Загадковий «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі» [Архівовано 13 травня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 27.
- ↑ Kuczyński S. Fedor Daniłowicz… — S. 382—383.
- ↑ Бабій П., Дуда І. Збаразькі… — С. 635.
- ↑ а б Князі і традиції державності
- ↑ Książęta Zbarascy (01) [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Wyrozumski J. Ostrogski Wasyl książę (zm. ok. 1450) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/3, zeszyt 102. — S. 497. (пол.)
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 136.
- ↑ за хронікою У. фон Ріхенталя → див.: Войтович Л. Острозький Федір Данилович… — С. 693.
- ↑ а б в Войтович Л. Острозький Федір Данилович… — С. 693.
- ↑ Długosz, Jan, Roczniki czyli kroniki sławnego Królestwa Polskiego, XI: 1410—1434 S. 87 (Warsaw, 2009). Архів оригіналу за 10 серпня 2022. Процитовано 4 грудня 2017.
- ↑ так вважав Ю. Вольф (див.: Kuczyński S. Fedor Daniłowicz… — S. 383.) та Ю. Пузина (див.: Войтович Л. Острозький Федір Данилович — С. 693.)
- ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1901. — Cz. 1. — T. 4. — S. 33—34. (пол.)
- ↑ Акафіст до всіх преподобних Києво-Печерських
- ↑ Дива печер лаврських… — С. 194.
- ↑ Дива печер лаврських… — С. 209.
- Бабій П., Дуда І. Збаразькі // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 635. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 51, 73, 364, 513, 562, 615. — ISBN 966-8545-52-4.
- Войтович Л. Загадковий «високородовитий шляхетний князь Червоної Русі» // Дрогобицький краєзнавчий збірник. — Дрогобич : Коло, 2009. — Вип. ХІІІ. — С. 24—32.
- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів, 2002. — Розділ 3.15. — ISBN 966-02-1683-1.
- Войтович Леонід (Львів). Князі ОСТРОЗЬКІ: спроба відтворення генеалогії династії // Наукові записки. — Серія «Історичні науки». — С. 44—59.
- Войтович Л. Острозький Федір Данилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 693. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Дива печер лаврських / Колективна монографія. Відп. ред. В. М. Колпакова; упоряд. І. В. Жиленко. — К. : Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2011. — іл.
- Фроленков В. Острозькі князі // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 967—699. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Kuczyński S. Fedor Daniłowicz (†przed 1410) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1947. — T. VI/4, zeszyt 29. — S. 382—383. (пол.)
- Nieśwież // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 118. (пол.) — S. 118. (пол.)
- Федір Преподобний // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- «Загублені світи Острозських» док.фільм НТКУ 2008
- Розпис родоводу (англ.)
- Розпис родоводу (англ.)
- Kniaź Fedor Daniłowicz wraz z bratem swym Michajłem otrzymawszy Namiestnikostwo w Łucku, przyrzeka wierność królowi polskiemu (пол.)
| Попередник Данило Острозький |
|
Князь острозький 1386-1405 |
|
Наступник Дашко Острозький |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
