Українська Національна Рада в Києві (УНРада в Києві) — політично-громадське утворення. Заснована 5 жовтня 1941 з ініціативи учасників похідної групи ОУН(м) та місцевої громадськості самостійницької орієнтації за аналогією з Центральною народною радою Карпатської України (1938) та Українською національною радою у Львові (1941—42). Головним організатором УНРади був Олег Кандиба, член Проводу українських націоналістів.

УНРада намагалася перехопити ініціативу організації та мати представників в адміністративних органах на місцях, видавала в Києві газету «Українське слово» (редактор — Іван Рогач). Членам УНРади вдалося встановити на деякий час вплив на Київську міську управу і відновити культурно-мистецьке життя міста. Робилися спроби відновити діяльність Академії наук та вишів. У Києві було створено Спілку українських письменників (голова — Олена Теліга).

Голова УНРади — професор Микола Величківський

1-й секретар президії УНРади — інженер Антон Баранівський (після його загибелі — геолог Іван Дубинець),

2-й секретар — член ПУН Осип Бойдуник.

Заступники голови УНРади — С. Сколибог, Олександр Корсунський та Микола Капустянський.

Шеф головної канцелярії президії УНРади — Я. Жуковський.

За структурою та політичною спрямованістю УНРада нагадувала Українську Центральну Раду часів Української Народної Республіки. Це символізувало тяглість державницької традиції. До її складу ввійшли члени різних політичних напрямів: від гетьманців до націоналістів, представники всіх українських земель, окупованих гітлерівцями. Були утворені Київська, Чернігівська й Полтавська обласні ради УНРади.

Загалом є відомості про 130 делегатів.

Відділом земельних справ УНРади й Бюро кооперативного товариства «Сільський господар» керував Кирило Осьмак^[1]. Делегатом від Харківської екзекутиви ОУН був Петро Байбак^[2]. Серед членів ради був також Юрій Глушко. В установчих зборах ради брав участь призначений німцями полтавський міський голова Федір Борківський.

Прагнення УНРади відігравати роль всеукраїнського центру окупаційна влада сприйняла як порушення наявних приписів і втручання в політику. 27 листопада 1941 німецькі чиновники заборонили її діяльність і розпочали репресії проти її членів. У таких умовах ОУН(м) та Микола Величківський перейшли у підпілля. На початку 1942 поліцією безпеки та СД було заарештовано близько 200 осіб, пов'язаних з Організацією українських націоналістів та діяльністю УНРади, у тому числі Олену Телігу, Івана Рогача, які були страчені у Бабиному Яру.

29 квітня 1944 у Львові відбулося об'єднання 3-х основних політичних центрів — Львівської та Київської УНРад і Центральної народної ради Карпатської України. Була утворена єдина Всеукраїнська національна рада (ВУНРада). Спроби ВУНРади та Української головної визвольної ради виробити спільну платформу діяльності не дали результатів, і ВУНРада припинила діяльність в еміграції 1946.

• Зенон Городиський. Українська національна рада. — Київ : Вид. дім "КМ Academіа", 1993. — С. 35-36. — ISBN 5-7707-4689-0.
• На зов Києва. Український націоналізм у ІІ світовій війні / Під ред.: Кость Мельник, Олег Лащенко, Василь Верига. — 1-е вид. — Торонто-Нью-Йорк : Науково-Дослідний Інститут ім. Олега Ольжича. Дослідна Фундація ім. О.Ольжича в ЗСА. Видавництво “Новий Шлях”, 1985.
• Пастушенко Т. В. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РАДА В КИЄВІ (УНРада в Києві) [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2019. — 842 с. (останній перегляд: 27.05.2022)
• В. А. Чехович. Українська Національна Рада в Києві // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Петро Войновський. Моє найвище щастя. — Видавництво ім. О.Теліги, 1999. — 304 с. — ISBN 966-7601-00-5.