Сергій Федорович Ткач
Народився	15 вересня 1952(1952-09-15)  Росія, Кисельовськ, Кемеровська область
Помер	4 листопада 2018(2018-11-04) (66 років)  Україна, Житомирська установа виконання покарань (№ 8), Житомир, Україна
Громадянство	СРСР  Україна
Національність	українець
Прізвисько	«Пологівський маніяк» «Павлоградський маніяк» «Маніяк-криміналіст»
Покарання	Довічне позбавлення волі
Дружина	Олена Ткач
Діти	донька Єлизавета (р.н. 24.12.2016)
Кількість вбивств	Визнано судом: 37[1] (за іншими джерелами 36[2][3] та 29[4]) Ймовірно: 72 За словами Ткача: 100+[5]
Спосіб вбивств	удушення, утоплення
Мотив	сексуальний, бажання перевершити Чикатила, показати безпорадність криміналістів
Дата арешту	5 серпня 2005 (затриманий)

Сергíй Фéдорович Ткáч (15 вересня 1952, Кисельовськ, Кемеровська область, РРФСР, СРСР — 5 листопада 2018, Житомирська установа виконання покарань (№ 8), Житомир, Україна) — український та радянський серійний вбивця, ґвалтівник, педофіл, який ґвалтував та вбивав дівчат та молодих жінок з 1980 до 2005 року. Затриманий у своєму будинку в м. Пологи у 2005 році. Після трирічного розслідування, 23 грудня 2008 засуджений до довічного ув'язнення за 37 доведених убивств, всі або із зґвалтуванням, або із задоволенням статевої пристрасті у збоченій формі^[4], та декілька десятків зґвалтувань^[1]. Всього за неофіційними даними та за словами самого Ткача здійснив понад 100 вбивств, докази яких досі збирає прокуратура. Жертвами маніяка були в основному дівчата 8-17 років^[6][7].

Народився 15 вересня 1952 року у місті Кисельовськ Кемеровської області. В школі захоплювався важкою атлетикою, навіть досяг певних успіхів: став чемпіоном Кисельовська з підняття штанги серед юніорів. Не раз був чемпіоном Кузбасу в даному виді спорту. Став кандидатом в майстри спорту, але, пошкодивши під час тренування сухожилля лівої руки, втратив шанси досягти успіхів в великому спорті.

Служив у лавах Радянської армії, військово-освітня спеціальність — технік-геодезист.

Після армії працював в кемеровській міліції експертом-криміналістом, проте невдовзі був звільнений за службову фальсифікацію. Змінив багато місць проживання та роботи. Працював на заводах, шахтах, колгоспах. Був тричі одружений та має четверо дітей^[8].

На початку 1980-х років після розлучення переїхав до Української РСР на постійне місце проживання — спочатку в кримське селище Скворцове, де залишилися жити його батьки, згодом — у місто Павлоград Дніпропетровської області, пізніше — у Пологи Запорізької області; згодом отримав прізвиська «Павлоградський маніяк» і «Пологівський маніяк».

Вперше скоїв убивство, за його свідченням, у 1980 році в Сімферополі — задушив і зґвалтував молоду жінку, а потім сам подзвонив в міліцію, щоб «допомогти колегам по службі виявити труп». Черговий по РВВС відмовився назвати своє ім'я, і ​​Ткач повісив трубку. «Так почалася моя 25-річна біганина …» — розповідав він.

31 жовтня 1984 року в місті Павлограді Дніпропетровської області була убита 10-річна Оля Дмитренко^[9]. Її тіло з ознаками зґвалтування і задухи було знайдено 2 листопада на покинутому маслозаводі. У дівчинки зникли нотний зошит і годинник^[10].

13 лютого 1985 року була вбита 8-річна Оля Шувалова^[9]. Батьки бачили, як школярка зайшла в під'їзд, але до квартири так і не дісталася. Тіло дівчинки знайшли в той же день в підвалі будинку. Навесні того ж року в річці Вовча був виявлений труп 20-річної дівчини. Експерт-криміналіст встановив, що вбивця спочатку задушив свою жертву, а потім зґвалтував^[10].

У жовтні 1987 року Ткач здійснив зґвалтування 11-річної Валі Осинної в селі Варварівка та 17-річної дівчини в Павлограді, в червні 1988 року — вбивство 9-річної і зґвалтування 12-річної дівчаток в місті Тернівці, у квітні 1989 року було дві 15-річні жертви в Павлограді. 28 липня того ж року 8-річна Оля Светлична поїхала на велосипеді в магазин по хліб і не повернулася. Під вечір в лісопосадці лише за 300 метрів від будинку було виявлено її тіло^[11]. Цього ж літа в серпні Ткач вчинив ще одне вбивство 9-річної дівчинки^[12].

У 1990 році — знову три жертви: дві дівчинки вбиті, одна зґвалтована^[9], у 1993 році — чотири вбивства неповнолітніх, у 1995 році — три вбивства, у 1996 році — два вбивства, у 1997 році — три вбивства, у 1998 році — два зґвалтування і три вбивства, у 1999 році було виявлено два тіла^[10].

У 1995 році скоїв вбивство в Харківській області, де нібито випадково опинився на одному з вокзалів. На відтворенні обстановки та обставин події Ткач розповів слідчим, що, добряче випивши, безцільно йшов тополиною алеєю повз цвинтар і випадково зустрів дівчинку.

У 2000 році дружина Сергія Ткача Людмила отримала посаду заступника директора олійного заводу в Запорізькій області, куди вони перебралися з сім'єю. У 2003 році в місті Пологи Ткач скоїв зґвалтування і одне вбивство. У 2004 році жорстоко розправився з двома дівчатками — Оленою Кириловою та Юлею Литовченко.

Влітку 2005 року^[13] з'явився перший свідок, який запам'ятав як виглядав злочинець. 18-річній Ользі Топаловій однією з небагатьох вдалося вижити після нападу: вона втратила свідомість, тож Ткач вирішив, що вона мертва, і зґвалтував її. Дівчина розповіла, що нападник був з вусами і приїхав на велосипеді. За її описом був складений фоторобот передбачуваного злочинця. Після цього в Пологах були вбиті ще дві школярки: 14-річна Альбіна Ноздрина і Марина Михалюк.

Останньою жертвою стала дочка сусіда, 9-річна Катя Харуджія. Після вбивства Ткач прийшов на її похорон^[14]. Злочин було скоєно майже поруч з будинком — на березі місцевої річки, де дівчинка засмагала зі своїми друзями. Коли третьокласниця пропала, знайшовся свідок — місцевий житель і товариш по службі Сергія Ткача повідомив в міліцію про те, що бачив, як той купався з дівчинкою і її однолітками^[11].

На думку дніпропетровського слідчого з особливо важливих справ Валерія Миргородського, який входив до слідчої групи, створеною Генеральною прокуратурою України для розслідування вбивств, скоєних Сергієм Ткачем, найбільшою складністю був фактор давності. З 1980-х років, коли в Павлограді були здійснені перші вбивства, на момент затримання Ткача пройшла майже чверть століття, і багато документів не збереглося. Зіставляючи явки з повинною, які давав підозрюваний, з нерозкритими кримінальними справами, що збереглися в архіві, слідчі виявили, що за багатьма епізодами справа навіть не порушувалася.

Так, Ткач зізнався, що в одному з сіл Павлоградського району він убив дівчинку і закопав у дворі покинутої хати. Тоді в порушенні кримінальної справи за фактом зникнення дитини було відмовлено. Через три роки, коли хтось купив цю хату і почав у дворі будівництво, її залишки були знайдені та впізнані. Але і тоді справу не порушили: причину смерті визначити вже було не можна. Там же, в Павлограді, слідча група не знайшла і документальних слідів ще одного вбивства: труп дівчинки, знайдений в колодязі теплотраси через кілька місяців після її загибелі, міліція теж не вважала за кримінал.

За два роки проживання в Криму Ткач вчинив, за його власним зізнанням, п'ять вбивств. Але з 1980 по 1982 роки такі злочини не зареєстровані, хоча вбивця дуже докладно описав, як задушив і зґвалтував дівчинку приблизно років восьми в селі Червоному, а потім присипав землею і гілками, як вбивав дівчат недалеко від вокзалу, на плато в Сімферополі і біля телецентру. Можливо, жертви вижили після нападу злочинця і просто не подавали заяв до міліції. Убиті Сергієм Ткачем дівчата також до сих пір можуть вважатися безвісти зниклими.

У Дніпрі, де він якийсь час жив і торгував на ринку кооперативними світильниками, злочинець теж залишив свій слід — убив трьох дівчаток в житлових масивах Сокіл і Перемога. Але тільки за фактом загибелі однієї з них — 16-річної студентки медучилища, яка, вирішивши скоротити дорогу, пішла через Лоц-Кам'янське кладовище, — було порушено кримінальну справу. Вона так і не була розкрита^[15].

Сергій Ткач був затриманий у своєму будинку на околиці міста Пологи в серпні 2005 року^[16]. Зустрів оперативників словами: «Я чекав вас 25 років»^[17]. Під час обшуку в його будинку були знайдені жіночі парасольки, сумки, туфлі, губні помади, дитячі зошити, ляльки, прикраси^[10]. Бувши під слідством, він заявляв, що одним із стимулів вбивств для нього було бажання довести «повну профнепридатність оперативників». У 2012 році в інтерв'ю газеті «Сьогодні» Ткач розповів^[18]:

Зараз знаю, що з 1985 року я перебував в оперативній розробці міліції Павлограда та області за цими злочинами. Мене неодноразово допитували також співробітники прокуратури області, міліцейські капітани. Може, вони нині по тутешніх поверхах ходять у званні полковників, їм зараз має бути соромно... Тобто мене за підозрою в тих злочинах затримували, але я приносив (показує жестами гроші. - Авт.), будував таку версію, що мене відпускали відразу. Потім я усамітнювався, пив ночами і розмовляв зі своїм собакою. І знову здійснював... Я хотів остаточно показати МВС, що вони не вміють працювати, а тільки горілку жерти і затримувати п'яниць. Я бачив, звичайно, що там, на озері, кругом люди... І що мене спонукало вбити дівчинку, не знаю, просто не знаю... Я затягнув її під корч і втопив там. Звір, таких в природі немає, - так можу себе охарактеризувати.

Засуджений у грудні 2008 року до довічного позбавлення волі^[19].

За його свідченням, вбивства зі зґвалтуваннями у збоченій формі він скоював з 1980 по 2005 роки в Криму, Запорізькій, Харківській та Дніпропетровській областях. У якості жертв обирав дівчат віком від 9 до 20 років^[7], яких зазвичай вистежував в лісопосадках близько залізнодоріжного полотна і автострад, вважаючи, що підозрювати у злочинах будуть якогось приїжджого^[16]. Перед вбивством випивав стакан горілки з димедролом^[6]. Нападав ззаду, стискав сонну артерію і після вбивства ґвалтував^[16]. У кожної жертви він брав щось «на пам'ять»: золоті прикраси, помаду, дзеркальце, сумочку або нижню білизну жертви^[6].

Бувши знайомим з оперативною практикою міліції, Ткач не залишав слідів на тілах своїх жертв: знімав з них усі предмети одягу і взуття, на яких могли б залишитися відбитки його пальців, ретельно знищував докази, не залишаючи на місці злочину недопалків і недоїдків, затоптував сліди, користувався презервативами, щоб «не залишати біологічних слідів». З місця злочину йшов шпалами, щоб службові собаки не могли взяти його слід.

Сергій Ткач — один з найхитріших маніяків світу, — йдеться в його справі. — Одного разу він повертався з чергового вбивства, в кишенях лежали речі жертви. Назустріч йшов патруль міліції. Ткач забіг у сільський туалет і почав мастурбувати. Міліціянти подумали, що онаніст не може бути маніяком.

У рамках кримінальної справи була проведена судово-психіатрична експертиза, в результаті якої Сергія Ткача визнали осудним^[7]. Експертиза говорила:

Застосування примусових мір медичного характеру Сергій Ткач не потребує. Йому притаманні такі індивідуально-психічні особливості, як сильно виражений егоцентризм, емоційна холодність, образливість, вразливість, мстивість і нездатність до встановлення тривалих теплих стосунків. А також підвищена злобність, дратівливість і агресивність.

Психіатр, який брав участь в експертизі, додавав:

Він вбивав, щоб бути найкрутішим серед вбивць. В психіатрії є навіть поняття — «синдром Герострата», коли людина здійснює злочин для того щоб прославитися. Ткач усвідомлював свої дії і лікування не потребує. Як і більшість маніяків, він емоційно холодний, мстивий, з підвищеною злобністю, агресивністю і сильно вираженим егоцентризмом. Саме такі риси характеру і формують серійного вбивцю.

До числа опосередковано постраждалих від Сергія Ткача можна віднести ще 9 осіб (не рахуючи родичів жертв маніяка). Їхні життя були зламані обвинуваченнями і вироками за вбивства і зґвалтування, скоєні Ткачем. Всі вони давали свідчення під тиском. Згодом Генпрокуратура України розслідувала серію кримінальних справ по відношенню до співробітників управління кримінального розшуку ГУМВС в Запорізькій області, які, за версією слідства, «вибивали» свідчення з засуджених у справі Сергія Ткача.

1 грудня 1987 року Ігор Рижков був засуджений до вищої міри покарання — розстрілу, хоча громадський обвинувач просив призначити покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. 20 травня 1988 року постановою Пленуму Верховного Суду СРСР вирок за п'яти епізодами, в тому числі двома вбивствами і трьома зґвалтуваннями, було скасовано, а справа направлена на нове розслідування. В постанові зверталася увага на числені порушення, допущені в ході слідства, і слабку доказову базу. Однак по одному зґвалтуванню і двом спробам зґвалтування Ігор Рижков все ж таки був визнаний винним, за що був засуджений на 10 років позбавлення волі в колонії посиленого режиму (відсидів повністю)^[9][12]. У 2008 році один епізод було знято, в ньому зізнався Ткач, однак покарання Рижкова залишалося в силі.

Майже одночасно з Ігорем Рижковим затримали ще декількох павлоградців. Четверо з них зізналися в тих самих злочинах, що і Рижков. Але потім відмовилися від своїх свідчень, і справи проти них були закриті. Однак двох — Валерія Коршуна і Олександра Чудних все ж таки засудили за злочини, які вони не здійснювали. Олександр Чудних відсидів у в'язниці 10 років^[9].

Валерій Коршун був визнаний винним у скоєнні п'яти зґвалтувань, і у 1987 році засуджений до 15 років. Відсидів повністю, вийшов на свободу і незабаром помер від отриманих у в'язниці хвороб^[9]. Був реабілітований посмертно^[18].

У 1991 році Володимир Светличний, затриманий за підозрою у вбивстві своєї 9-річної доньки Ольги Светличної, а також у здійсненні ще 22 злочинів, повісився в камері Дніпропетровського СІЗО^[20]. Через 14 років його дружина Людмила Светлична з'ясувала, що її чоловікові не встигли пред'явити обвинувачення, а отже вона не має права на компенсацію.

Наймолодшим з засуджених був восьмикласник Яків Попович, якого 16 жовтня 2002 року забрали прямо з уроків і звинуватили у вбивстві його 9-річної родички Яни Попович. Суд засудив 14-річного підлітка до 15 років в'язниці (відсидів 8 років 3 місяці). У 2005 році Сергій Ткач зізнався у вбивстві Яни Попович, однак Яків Попович продовжував сидіти до тих пір, поки «Пологівському маніяку» не було винесено вирок^[21].

У 2003 році 23-річного Віталія Каїру було обвинувачено у зґвалтуванні і вбивстві 13-річної Ольги Прищепи. 24 квітня 2004 року його було засуджено на 15 років позбавлення волі (відсидів 4 роки 8 місяців)^[22]. У 2005 році Ткач зізнався у вбивстві дівчинки, його ДНК збіглася з частками ДНК, знайденими під нігтями Прищепи^[22]. У 2012 році екс-полковник і два екс-полковника міліції, які «вибивали» з Каїри свідчення, були засуджені на 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки^[23].

Микола Демчук замість серійного вбивці провів за ґратами 4 роки 6 місяців^[18]. Його змушували зізнатися у зґвалтуванні Ілони К. Під час допиту Демчуку зламали ногу і пошкодили ребро^[24]. І хоча потерпіла (вона залишилася жива) пояснювала, що не запам'ятала обличчя злочинця і не може його впізнати, Демчука засудили до 10 років позбавлення волі^[25]. У 2005 році Ткач зізнався у цьому зґвалтуванні. Апеляційний суд Запорізької області скасував вирок. 25 лютого 2008 року Миколу Демчука випустили^[24].

Максим Дмитренко був обвинувачений у зґвалтуванні і вбивстві 17-річної Світлани Старостиної. Незважаючи на відсутність доказів, його засудили до 13 років позбавлення волі^[26]. У березні 2012 року Вищій спеціалізований суд з цивільних і кримінальних справ скасував рішення суду за 2005 рік, за яким Дмитренко відсидів за чужий злочин 7 років 6 місяців^[18][27]. Помер у 2015 році^[28].

У березні 2005 року інвалід другої групи з дитинства Микола Марусенко з села Балочки Пологівського району був обвинувачений у спробі задушити і зґвалтувати неповнолітню Віталіну К. Марусенка відправили на примусове лікування у психлікарню, де він провів 3 роки^[24]. Ткач зізнався у цьому злочині, і справу передивилися «у порядку виключного впровадження за нововиявленими обставинами».

До в'язниці Сергій Ткач був двічі одружений^[29] (за іншою інформацією — тричі). Вперше одружився і став батьком двох дітей в рідному Кисельовську. Його перша дружина Наталья Стовба живе в селищі і не хоче спілкуватися з журналістами^[29].

В Павлограді познайомився з донькою дальніх, не кровних родичів Любов'ю Миколаївною, теж розлученою, у них народилася донька, вони одружилися. Після другого розлучення, ймовірно, одружився втретє, жив з новою дружиною в селі Вербки під Павлоградом, але пізніше повернувся до Любові.

9 грудня 2015 року одружився з росіянкою Оленою Булкіною і в віці 64 років знову став батьком. Олена молодша за чоловіка на 38 років, за її словами, вона вперше побачила серійного вбивцю у віці 16 років по телевізору, «зацікавилася», а у 2014 році почала шукати його^[30]. Крім того, за її словами, вона зв'язувалася і з іншими ув'язненими в колонії суворого режиму^[30].

Перед зустріччю Булкіна і Ткач переписувалися близько пів року. Особисте знайомство на першому побаченні відбулося 3 жовтня 2015 року. Воно пройшло через скло і в присутності охоронців. Тоді ж Ткач покликав Олену заміж, жінка погодилася і почала збирати документи для надання їх у РАЦС^[30].

На другому тривалому побаченні Олена завагітніла^[30], 24 грудня 2016 року у них народилася донька Єлизавета, яку виховують батьки Олени в місті Рибинську Ярославської області^[30]. Наразі відомо, що Олена змінила прізвище і працює в будівельній фірмі в Москві.

Помер 4 листопада 2018 року від серцевого нападу в місці відбування довічного покарання^[31]. У зв'язку з тим, що ніхто з його родичів та близьких за його тілом не прийшов, 7 листопада його поховали співробітники в'язниці^[32].

• 2006 — «Маска смерті» з циклу «Чесний детектив»
• 2008 — «Головний герой» (НТВ) (Випуск від 21.12.2008)
• 2010 — «Душогуб» з циклу «Кримінальні хроніки»
• 2010 — «Перейти Чикатила!» з циклу «Слідство вели…»
• 2011 — «Той, що плете смерть» з циклу «Геніальний детектив»
• 2012 — «Українські сенсації» — «Історія маніяка Сергія Ткача» (2 частини)
• 2013 — «Без вини винні: вони сиділи за серійних убивць» ток-шоу «Прямий ефір»
• 2017 — «Більше ніж правда» — «Пологівський маніяк» (Випуск від 18.09.2017)
• 2017 — «Російська дружина українського маніяка» з циклу «Нові російські сенсації»
• 2017 — «Щасливі разом: вийти заміж за ув'язненого» ток-шоу «Андрій Малахов. Прямий ефір»
• 2018 — Inside The Worlds Toughest Prisons (Season 2, Episode 2 — Ukraine) (Netflix)
• 2018 — «Ліга корупції. Незаконно засуджені та кати у погонах» (Випуск від 17.11.2018)
• 2018 — «Українські сенсації. Живі нащадки маніяків» (Телеканал 1+1, випуск від 17.11.2018)
• 2018 — «Розслідування Едуарда Петрова. Маска смерті» (Телеканал Росія 24, випуск від 17.11.2018)
• 2018 — «Стосується кожного. Смерть маніяка» (Телеканал «Інтер», випуск від 19.11.2018)
• 2019 — «Слідство ведуть екстрасенси»

• Онопрієнко Анатолій Юрійович
• Пічушкін Олександр Юрійович («Бітцевський маніяк»)
• Попков Михайло Вікторович («Ангарський маніяк»)
• Спесивцев Олександр Миколайович
• Суклєтін Олексій Васильович
• Чикатило Андрій Романович