Таміка віялохвоста
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Таміка віялохвоста | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Віялохвоста таміка (підвид C. j. cursitans, Баттікалоа, Шрі-Ланка)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Cisticola juncidis (Rafinesque, 1810)[2] | ||||||||||||||||
 Ареал виду Гніздування Проживання впродовж року | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Sylvia juncidis | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Та́міка віялохвоста[3] (Cisticola juncidis) — вид горобцеподібних птахів родини родини тамікових (Cisticolidae)[4]. Мешкає на півдні Європи, в Африці, Азії та Австралії. Виділяють низку підвидів.
Віялохвоста таміка — дрібний птах, довжина якого становить від 10 до 12 см. Верхня частина тіла коричнева, поцяткована чорними смужками. Нижня частина тіла білувата, у самиць жовтувата. Хвіст широкий, на кінці білий, при польоті розкривається у формі віяла. Під час сезону розмноження у самців на тімені з'являються чорні смужки. Колір лап варіюється від темно-бежевого до оранжевого[5][6][7].
Виділяють сімнадцять підвидів:[8]
- C. j. cisticola (Temminck, 1820) — західна Франція, Піренейський півострів, Балеарські острови, Північно-Західна Африка;
- C. j. juncidis (Rafinesque, 1810) — від південної Франції до Туреччини і Сирії, а також Єгипет і острови Середземного моря;
- C. j. uropygialis (Fraser, 1843) — від Сенегалу і Гамбії до Ефіопії, Руанди, Танзанії і Нігерії;
- C. j. terrestris (Smith, A, 1842) — від Габону і Республіки Конго до південної Танзанії і Південно-Африканської Республіки;
- C. j. neuroticus Meinertzhagen, R, 1920 — Кіпр, від Лівану і Ізраїлю до західного Ірану;
- C. j. cursitans (Franklin, 1831) — від східного Афганістану до північної М'янми, південного Китаю, південної і південно-східної Індії, посушливі рівнини Шрі-Ланки;
- C. j. salimalii Whistler, 1936 — південно-західна Індія;
- C. j. omalurus Blyth, 1851 — Шрі-Ланка (за винятком посушливих рівнин);
- C. j. brunniceps (Temminck & Schlegel, 1850) — південь Кореї, Японія і острів Батан[en] (північ Філіппін);
- C. j. tinnabulans (Swinhoe, 1859) — від південно-східний Китай, Тайвань, Таїланд, Індокитай і Філіппіни (за винятком островів Батан[en] і Палаван;
- C. j. nigrostriatus Parkes, 1971 — Палаван (Філіппіни);
- C. j. malaya Lynes, 1930 — Нікобарські острови, південно-східна М'янма, південно-західний Таїланд, Малайський півострів, Великі Зондські острови;
- C. j. fuscicapilla Wallace, 1864 — східна Ява, Канґеанські острови[en], Малі Зондські острови;
- C. j. constans Stresemann, 1938 — Сулавесі і сусідні острови;
- C. j. leanyeri Givens & Hitchcock, 1953 — північна Австралія;
- C. j. normani Mathews, 1914 — північний захід Квінсленду, північ і північний схід Австралії;
- C. j. laveryi Schodde & Mason, IJ, 1979 — північний схід Австралії і південь Нової Гвінеї.
Віялохвості таміки віддають перевагу відкритим територіям, зокрема лукам і пасовиськам, а також очеретяним заростям біля водойм. Уникають солончаків. На більшій території це осілий вид птахів, однак популяції Маньчжурії і Північної Кореї взимку мігрують на південь. В Гімалаях віялохвості таміки гніздяться на висоті до 1900 м над рівнем моря, однак взимку мігрують в долини на висоту до 1300 м над рівнем моря. Поодинокі мігруючі особини були зафіксовані на півночі Європи, в Данії, Швеції, Великій Британії та Ірландії. Північна межа поширення птаха в Європі поступово зміщується на північ. В 2006 році птах був вперше зафіксований в Угорщині[9]. В 2020 році в Лосгайм-ам-Зее (Німеччина) був зафіксований перший в країні факт гніздування птаха[10]. В Україні птах не спостерігався.
Віялохвості таміки харчуються комахами та іншими безхребетними. Самці зазвичай полігамні[11]. Самці починають будувати гніздо в густій траві і починають приваблювати самиць співом. Самиці завершують гніздо, яке створююється шляхом скріплення живого зеленого листя павутиння, травою і пухом. Воно має чашоподібну форму, додатково накривається маскувальним наметом з листя або трави і розміщується в густій траві. В кладці 3-6 яєць, які насиджує лише самиця. Інкубаційний період триває приблизно 10 днів. За сезон може вилупитися декілька виводків[12]. Самиці часто міняють партнерів і не затримуються на певній території, тоді як самці більш осілі[13][14]. Самиці можуть почати розмножуватись на першому році життя[15].
-
-
-
Яйце віялохвостої таміки -
яйце Cisticola juncidis juncidis - Тулузький музей -
яйце Cisticola juncidis cisticola - Тулузький музей
_I_IMG_0365.jpg)
_3.jpg)
- ↑ BirdLife International (2016). Cisticola juncidis.
- ↑ Rafinesque, Constantine Samuel (1810). Caratteri di alcuni nuovi generi e nuove specie di animali e piante della Sicilia (італ.). Palermo: Per le stampe di Sanfilippo. с. 6.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Mayr, Ernst; Cottrell, G. William, ред. (1986). Check-list of Birds of the World. Volume 11. Т. 11. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 114—117 — через Biodiversity Heritage Library. - via Internet Archive
- ↑ Ryan, P. (2017). del Hoyo, J.; Elliott, A.; Sargatal, J.; Christie, D.A.; de Juana, E. (ред.). Zitting Cisticola (Cisticola juncidis). Handbook of the Birds of the World Alive. Lynx Edicions. Процитовано 27 August 2017.
- ↑ Ali, S; Ripley, S D (1997). Handbook of the Birds of India and Pakistan. Volume 8 (вид. 2nd). New Delhi: Oxford University Press. с. 31—35.
- ↑ Rasmussen, Pamela C; Anderton, J C (2005). Birds of South Asia. The Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution and Lynx Edicions. с. 468.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Grassbirds, Donacobius, Malagasy warblers, cisticolas & allies. World Bird List Version 7.3. International Ornithologists' Union. Процитовано 15 серпня 2021.
- ↑ Nemeth, A; Vadasz, C S (2008). First record of the Zitting Cisticola (Cisticola juncidis Rafinesque, 1810) in Hungary (PDF). Opusc. Zool. Budapest. 37: 89—90.
- ↑ Dachverband Deutscher Avifaunisten (DDA) (5 серпня 2020). DDA Aktuelles vom 05.08.2020: Erster Brutnachweis für Deutschland (нім.).
- ↑ Ueda, Keisuke (1984). Successive nest building and polygyny of Fan-tailed Warblers Cisticola juncidis. Ibis. 126 (2): 221—229. doi:10.1111/j.1474-919X.1984.tb08001.x.
- ↑ Avery, M L (1982). Nesting biology, seasonality, and mating system of Malaysian fantail warblers (PDF). Condor. 84 (1): 106—109. doi:10.2307/1367830. JSTOR 1367830.
- ↑ Yamagishi, S; Ueda, K (1986). Simultaneous territory mapping of male fan-tailed warblers (Cisticola juncidis) (PDF). Journal of Field Ornithology. 57 (3): 193—199.
- ↑ Ueda, K (1986). A Polygamous Social System of the Fan-tailed Warbler Cisticola juncidis. Ethology. 73 (1): 43—55. doi:10.1111/j.1439-0310.1986.tb00998.x.
- ↑ Ueda, K (2008). Juvenile female breeding of the Fan-tailed Warbler Cisticola juncidis: occurrence of two generations in the year. Ibis. 127 (1): 111—116. doi:10.1111/j.1474-919X.1985.tb05041.x.
- Ian Sinclair, Phil Hockey and Warwick Tarboton, SASOL Birds of Southern Africa (Struik 2002) ISBN 1-86872-721-1
- Ageing and sexing by Javier Blasco-Zumeta & Gerd-Michael Heinze (PDF; 2.8 MB)
- Zitting cisticola/Fantailed Cisticola – Species text in The Atlas of Southern African Birds.
- Cisticola juncidis у базі Avibase.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
