Сюань-цзун (династія Тан, 846-859)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Сюань-цзун кит. 宣宗 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 25 квітня 846 — 7 вересня 859 року | ||
| Попередник: | Лі Чань | |
| Спадкоємець: | Лі Вень | |
| Народження: |
27 липня 810 Daming Palaced, Чан'ань, Династія Тан | |
| Смерть: |
7 вересня 859 (49 років) Чан'ань, Guannei Circuitd, Династія Тан | |
| Причина смерті: | Отруєння ртуттю | |
| Країна: | Династія Тан[1] | |
| Релігія: | буддизм | |
| Рід: | династія Лі[d] | |
| Батько: | Сянь-цзун[1] | |
| Мати: | Empress Dowager Zhengd | |
| Діти: | І-цзун[1], Li Meid[1], Li Jingd[1], Li Zid[1], Li Yid[1], Li Zed[1], Li Rund[1], Li Qiad[1], Li Ruid[1], Li Mend[1], Li Yongd[1], Li Guand[1], Wanshoud[1], Princess Yongfud, Li Moud[1], Guangded[1], Princess Heyid, Princess Rao'and, Princess Shengtangd, Li Shid[1], Q10923034?, Li Shid[1] і Q13420084? | |
Сюань-цзун (кит.: 宣宗; піньїнь: Xuanzong), особисте ім'я Лі Ї (кит.: 李怡; піньїнь: Li Yi; 27 липня 810 —10 вересня 859) — дев'ятнадцятий імператор династії Тан у 846–859 роках.
Народився 27 липня 810 року у Чан'ань. Був 13-м сином імператора Сянь-цзуна. При народженні отримав ім'я Лі І. За наступних імператорів не виявляв якоїсь політичної активності. У 821 році імператор Му-цзун надав йому титул князя Гуань. Після хвороби У-цзуна євнухи у 846 році зробили Лі І спадкоємцем трону, маючи намір керувати ним. Лі І тоді ж змінив ім'я на Лі Чен.
Того ж року після смерті імператора У-цзуна Лі Че став новим володарем імперії під ім'ям Сюань-цзун (інколи його називають Сюань-цзун II, хоча це не вірно з огляду на те, що попри однакове вимовляння його імені з іменем попередника, написання доволі різне).
Із самого початку Сюань-цзун вирішив відновити свій вплив на справи у державі. Спочатку він покарав чиновників, яких вважав причетних до смерті свого батька. Згодом, у 847 році відсторонив та відправив у заслання впливового канцлера Лі Дею. Після цього припинив тривалу ворожнечу між родами Ніу та Лі.
У 848 році розпочав війну проти Тибету, скориставшись розбратом у цій державі після смерті імператора Дарми. Війна тривала до 851 року, коли раніше захоплені тибетцями землі було повернуто до складу імперії. Водночас Сюань-цзун пом'якшив імперську політику стосовно тангутів, чим забезпечив спокій країні на західних землях. Водночас була придушено спроба частини тангутських племен повстати в Ордосі. При цьому уклав новий союз із киргизами, що дозволило остаточно позбутися небезпеки вторгнення уйгурів.
Разом з тим запровадив політику заощадливості, зменшення витрат на імператорський двір, членів своєї родини, чиновників. При цьому обережно намагався зменшити вплив євнухів, але без особливого успіху.
З часом більше став заглиблюватися у містицизм, що негативно впливнуло на справи. Почався розбій, знову осміліли річкові пірати. Наприкінці 850-х років уздовж Великого каналу та у нижній течії Янцзи вибухнуло велике повстання на чолі з Ші Фу. Його вдалося придушити з великими пруднощами. У Сичуань почали вдиратися бірманські племена, згодом вони доходили навіть до Кантона.
Погіршення економічної ситуації, повені на Великій рівнині, нашестя сарани, голод спричинили численні повстання. Одне з потужніших очолив Бан Сюань, який з армією у 8 тисяч осіб дійшов до Лояна, але був розбитий урядовими військами. Помер імператор Сюань-цзун 10 вересня 859 року, отруївшись одним з еліксирів безсмертя, що давали йому даоські ченці.
- Rainer Hoffmann, Qiuhua Hu: China. Seine Geschichte von den Anfängen bis zum Ende der Kaiserzeit. Freiburg 2007. ISBN 978-3-7930-9499-9
| |||||||
|
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
