Схема (послідовність, класифікація, шкала) Блітта — Сернандера — послідовність кліматичних періодів Північної Європи пізнього плейстоцену і голоцену, заснована на дослідженнях торфовищ Данії, які провели норвежець Аксель Блітт (1876) і швед Рутгер Сернандер (1908). Їх класифікація була включена в послідовність пилкових зон, яку пізніше розробив Леннарт ван Пост, один із засновників палінології.

На послідовність шарів різного кольору у торфі вперше звернув увагу Генріх Дау в 1829 р.^[1] Данська королівська академія наук запропонувала премію тому, хто зміг би пояснити ці явища. Блітт припустив, що темні шари були відкладені в посушливі епохи, а світлі — у вологі. Для опису своєї гіпотези він використовував терміни «атлантичний» (жаркий і вологий) і «бореальний» (холодний і сухий).

У 1926 р. К. А. Вебер^[2] звернув увагу на чіткі межі-горизонти в торфі, виявленому в Німеччині, які відповідали класифікації Блітта. Сернандер визначив суббореальний і атлантичний періоди, а також пізні льодовикові періоди. Інші вчені розширили їх класифікацію.

Класифікація була запропонована до появи сучасних, точніших методів датування, таких, як радіовуглецевий аналіз або цикл кисневих ізотопів. Наразі геологи з різних регіонів вивчають рівні моря, торфовища і льодовикову кору різними методами, що дозволяють уточнити класифікацію Блітта — Сернандера. Встановлено відповідність між найбільшими кліматичними подіями Євразії і Північної Америки.

Наразі флуктуації кліматичних змін вважаються складнішими, ніж їх представляє схема Блітта — Сернандера. Наприклад, у недавно досліджених зразках торфу з фьорда Роскілле та озера Корнеруп у Данії виявлено від 40 до 62 різних верств пилку. Проте дотепер не запропоновано переконливішої альтернативної теорії.

Наразі схема Блітта — Сернандера підтверджена багатьма методами датування, насамперед радіовуглецевим датуванням зразків торфу. При цьому в останні кілька десятиліть радіовуглецеве датування піддалася калібруванню (з опорою на інші методи — такі, як дендрохронологія тощо), оскільки раніше вважалося, що концентрація ізотопів вуглецю в атмосфері була постійною, тоді як нині вважається доведеним, що вона змінювалася з часом.

Класифікація Блітта — Сернандера використовувалася для встановлення часових меж низки археологічних культур Європи і Америки. Ряд фахівців навіть поспішили ототожнити стадії розвитку технології в північній Європі з низкою кліматичних періодів, проте наукове співтовариство ставиться до такого підходу в цілому критично. Зокрема, відсутні зрозумілі причини того, чому різке припинення використання бронзи і початок використання заліза приблизно 600 р. до н. е. має пов'язуватися із закінченням субатлантичного періоду в цей час. Інший приклад: в теплий атлантичний період територія Данії була зайнята мезолітичними культурами, а не високорозвиненішими неолітичними, хоча клімат сприяв переходу до сільського господарства.

Пізній плейстоцен складається з таких фаз (дати приблизні, калібровані):

• Давній дріас, 12000—11600 до н. е.
• Аллередське потепління, 11600—10900 до н. е.
• Пізній дріас, 10900—9640 до н. е.

Голоцен складається з таких фаз:

• Пребореальний період
• Бореальний період — холодний, сухий, підйом температури, 9500—6900 до н. е.
• Атлантичний період — спекотний, вологий, температурний максимум, 6900—3700 до н. е.
  • Давній Перон, сильне потепління близько 5000—4100 рр. до н. е.
• Суббореальний період, 3700—600 до н. е.
  • Піорське коливання, 3200—2900 до н. е.
• Субатлантичний період, 600—0 до н. е.

Серед рослин, чий пилок або останки використовувалися як маркери для вивчення торфу, були, зокрема:

• Сфагнум
• Осока
• Шейхцерія
• Пухівка піхвова
• Журавлина
• Андромеда багатолиста
• Erica tetralix
• Верес
• Сосна
• Береза

Для вологих періодів характерно більша кількість сфагнуму, для сухих — більше стовбурів таких дерев, як береза ​​і сосна.

• the Holocene
• 10,000 Years of Climate Change [Архівовано 8 грудня 2012 у Archive.is]
• Bogs and Mires of the Baltic Region [Архівовано 16 січня 2006 у Wayback Machine.]