Степанченко Василь Олексійович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Василь Олексійович Степанченко | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||
| Народився | 22 березня 1914 Веселе (Курська губернія) | |||||||||
| Помер | 7 вересня 1995 (81 рік) Київ | |||||||||
| Поховання | Байкове кладовище | |||||||||
| Країна |  СРСР | |||||||||
| Національність | українець | |||||||||
| Діяльність | бортінженер | |||||||||
| Alma mater | Казанський авіаційний інститут | |||||||||
| Партія | КПРС | |||||||||
| Нагороди |
| |||||||||
Васи́ль Олексі́йович Степа́нченко (22 березня 1914, Веселе — 7 вересня 1995, Київ) — український авіабудівник, Герой Соціалістичної Праці, кавалер 12 державних нагород, лауреат Державної премії України, кандидат технічних наук.
Народився 22 березня 1914 року в багатодітній українській сім'ї в селі Веселому Курської губернії Російської імперії (нині село Глушковського району Курської області Російської Федерації).
У 1940 році з відзнакою закінчив Казанський авіаційний інститут. По закінченню вишу працював на Казанському авіазаводі, де пройшов трудовий шлях від майстра до заступника начальника виробництва.
У 1949–1954 роках — головний інженер Омського авіазаводу, де на той період було налагоджене серійне виробництво перших реактивних бомбардувальників Іл-28.
У 1954–1958 роках — генеральний директор Київського авіаційного заводу (нині завод «Авіант»). Під його керівництвом здійснено реконструкцію заводу, викликану підготовкою до серійного виробництва нових літаків Ан-24.
У 1958–1965 роках — 1-й заступник голови Київської Ради народного господарства (раднаргоспу).
У 1965 році знову призначений на посаду генерального директора Київського авіазаводу, яку він обіймав до 1979 року. У цей період виробничі потужності підприємства зросли більш ніж уп'ятеро, значно зросло виробництво літаків та іншої продукції. Під керівництвом В. О. Степанченка налагоджено серійний випуск літака Ан-2, випущено дослідні екземпляри першого широкофюзеляжного антонівського транспортного літака Ан-8, освоєно масовий випуск літаків Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-32, будівництво дослідних зразків — Ан-32, Ан-72, підготовлено до випуску Ан-124 «Руслан».
Помер 7 вересня 1995 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Донька — кандидат мистецтвознавства, заступник голови Київської організації Національної спілки композиторів України Галина Степанченко, онука — заступник директора Міжнародного благодійного фонду «Дитяче серце» Ольга Нежиборець.
У 1971 році Степанченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої революції, тричі орденом Трудового Червоного Прапора, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (25.03.1964), багатьма іншими орденами та медалями. Лауреат Державної премії України.
- Меморіальну дошку на пам'ять про Василя Степанченка встановлено на адміністративному корпусі заводу «Авіант».
- У 2007 році Службову вулицю у Святошинському районі міста Києва було перейменовано на вулицю Василя Степанченка[1].
- Іменем Василя Степанченка названо літак Ан-26-100 Авіаліній Антонова з реєстрацією UR-13395.
- ↑ Рішення Київської міської ради від 26 червня 2007 року № 932/1593 «Про перейменування вулиць у Святошинському районі міста Києва». Архів оригіналу за 10 листопада 2012. Процитовано 24 березня 2011.
- Степанченко Василь Олексійович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
- «Дзеркало тижня» № 11 (486) 20 — 26 березня 2004. Петро Усатенко. Крилате ім'я.
- «Дзеркало тижня» № 11 (739) 28 березня — 4 квітня 2009, «Авіабудівник від Бога». Спогади Бориса Патона про Василя Степанченка.
- Урядовий кур'єр 19.03.2009. Андрій Чирва. Літати можна й на землі.[недоступне посилання з травня 2019]
- «Хрещатик» 19/03/2004. Анжела Афоніна. Його епоха
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
