Силіка́ти — солі силікатної кислоти.

Силікати (і полісилікати) у воді нерозчинні, за винятком силікатів натрію Na₂SiO₃ і калію K₂SiO₃.

Силікати натрію і калію одержують сплавленням кремнезему з твердими лугами або з карбонатами калію і натрію:

SiO₂ + 2KOH → K₂SiO₃ + H₂O↑

SiO₂ + Na₂CO₃ → Na₂SiO₃ + CO₂↑

Одержувані при цьому сплавлені солі мають вигляд склоподібної маси. Тому силікати натрію і калію називають розчинним склом, а водні їх розчини — рідким склом. Розчинне скло додають до цементу і бетону, щоб зробити їх водонепроникливими. Ним просочують тканини і дерево для надання їм вогнестійкості. З розчинного скла виготовляють вогнестійкі замазки, силікатний клей тощо.

Більшість природних сполук силіцію є похідними полісилікатних кислот. Коли до складу полісилікатів входить алюміній, тоді їх називають алюмосилікатами. Більшість гірських порід складаються з алюмосилікатів. До найпростіших полісилікатів і алюмосилікатів належать

• азбест CaMg₃Si₄O₁₂, або CaO·3MgO·4SiO₂;
• польовий шпат (ортоклаз) K₂Al₂Si₆O₁₆, або K₂O·Al₂O₃·6SiO₂;
• каолін H₄Al₂Si₂O₉, або Al₂O₃·2SiO₂·2H₂O;
• калійна слюда H₄K₂Al₆Si₆O₂₄, або K₂O·3Al₂O₃·6SiO₂·2H₂O.

Природні силікати під впливом вологи і вуглекислого газу повітря повільно руйнуються (вивітрюються). Наприклад, розклад польового шпату (ортоклазу) схематично можна представити таким рівнянням:

K₂O·Al₂O₃·6SiO₂ + CO₂ + 2H₂O → K₂CO₃ + Al₂O₃·2SiO₂·2H₂O + 4SiO₂

Поташ вимивається водою, а каолін утворює глину з домішками піску. Оскільки польовий шпат у природі дуже поширений, то і глина утворюється в дуже значних кількостях.

• Алюмосилікати
• Іносилікати
• Моносилікати
• Природні силікати
• Силікатизація
• Соросилікати
• Трисилікати

• Деркач Ф. А. Хімія. — Львів : Львівський університет, 1968. — 312 с.
• Силікати / Сегеда М. М. - К.: УСГА, 1992. - 123 с.

• Силікати // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• СИЛІКАТИ //Фармацевтична енциклопедія
• Розчинне скло // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 173. — ISBN 978-966-7407-83-4.

Це незавершена стаття з хімії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.