Сенрю (яп. 川柳, річкова верба) — жанр японської середньовічної поезії гумористичного характеру, що виник в період Едо (напочатку XVIII століття). Назва походить від псевдоніму поета Караї Масаміті. Розвинувся з хайку. Розвиток набув у 1750-х роках.

Сенрю являє собою тривірш, що складається з рядків довжиною в 5, 7 і 5 складів. На відміну від ліричного жанру хайку, сенрю — жанр сатирично-гумористичний, далекий від милування красою природи. Характерно, що сенрю зазвичай не містять кіґо — вказівки на одну з чотирьох пір року, обов'язкового для класичного хайку. Сенрю не переслідувались владою, як це траплялося з іншими сатиричними творами.

Походять з народної гумористичної традиції. Зовні, за своїм змістом, сенрю схожі на європейські анекдоти, але між сенрю і європейською традицією є принципова різниця: в основі сенрю було серйозне ідеологічне обґрунтування, його автори не вважали себе поетами, що поступаються в естетиці поетам минулих діб.

За змістом сенрю в легкій жартівливій формі малювали побут ремісників і купецтва, одночасно висміюючи найвідразливіші риси самураїв і даймьо. Перейнята бадьорістю й оптимізмом, сенрю відрізняється стислістю і виразністю, лаконічністю і добродушним гумором.

• R. H. Blyth, translator, Japanese Life and Character in Senryu, The Hokuseido Press, [1960, 630 pp.]
• Howard S. Levy and Junko Ohsawa, One Hundred Senryu Selections, So. Pasadena, CA, Langstaff Publications, 1979 ISBN 0-686-37532-7
• J C Brown, Senryu: Poems of the People, Simon & Schuster Ltd, 1991, ISBN 978-0-8048-1664-9