Савицький Петро Миколайович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Савицький Петро Миколайович | |
|---|---|
| Псевдо | P. V. Logovikov[1] |
| Народився | 15 травня 1895, 3 лютого 1895[1][3] або 1895[4] Чернігів, Російська імперія |
| Помер | 13 квітня 1968[2][1][3] або 1968[4] Прага, Чехословаччина[1] |
| Поховання | Ольшанський цвинтар[5] |
| Країна |  СРСР Російська імперія |
| Діяльність | соціолог, економіст, географ |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький політехнічний інститут[d] |
| Знання мов | російська[2][6] |
| Посада | директор школи[d] |
Савицький Петро Миколайович (нар. 15 травня 1895, Чернігів — пом. 13 квітня 1968, Прага) — російський географ, економіст, геополітик, культуролог та філософ.
Відомий тим що 1920-их роках разом із Георгієм Вернадським та Миколою Трубецьким був одним із трьох головних авторів російської націоналістичної ідеології Євразійства.
Народився 15 травня 1895 року в родині заможного землевласника, голови Чернігівської губернської земської управи Миколи Петровича Савицького.
В 1913 з відзнакою закінчив Чернігівську чоловічу гімназію і вступив до економічного факультету Петроградського політехнічного інституту, який також з відзнакою закінчив в 1917.
У студентські роки він зблизився з відомим ученим і громадським діячем П. Струве, уважався найкращим його учнем[джерело?]. За рішенням ради політехнічного інституту П. Савицький був залишений професорським стипендіатом при кафедрі господарського побуту. В 1917 р. перспективного молодого вченого призначили заступником торгового аташе російського посольства в Норвегії.
В 1920 вирушив на південь Росії і став секретарем свого вчителя Петра Струве, який займав у штабі генерала Врангеля посаду завідувача департаменту закордонних справ.
Після поразки білої армії він емігрував до Болгарії, де працював у журналі Петра Струве «Русская мысль», а в грудні 1921 року переїхав до Праги.
В 1922 році став приват-доцентом кафедри економіки та статистики Юридичного факультету, а 1925 р. — доцентом Інституту сільськогосподарської кооперації, де завідував кафедрою економічної та сільськогосподарської географії.
З 1935 року перебував на посаді лектора Німецького університету в Празі, вів заняття з української та російської мов, працював у семінарі, яким керував професор Г. Геземанн. Він також виступав із лекціями в Берліні на кафедрі економічної географії Російського наукового інституту, був дійсним членом Німецького товариства слов'янознавства в Празі та членом-кореспондентом Географічного товариства в Белграді.
В 1945 році був заарештований й інтернований до СРСР. Довгі роки тяжких випробувань не підломили вченого, сили давала віра в Бога і поетична творчість. До 1955 року рідня нічого не знала про нього, і лише наступного року Петро Савицький повернувся до Праги.
Був заарештований чехословацькими органами держбезпеки та засуджений до трьох років ув'язнення (амністований).
Петро Савицький продовжував напружено працювати. В 1960-ті роки він активно листувався, обмінювався науковими працями з відомим літературознавцем Миколою Гудзієм, істориками М. Гуковським та Левом Гумильовим. Останній знайомив П. Савицького зі своїми рукописами, шукав у нього підтримки і натхнення для дослідження історії євразійських кочівників.
13 квітня 1968 року Петро Савицький помер. Його поховали на Ольшанському цвинтарі в Празі.
- стаття «Кам'яне будівництво в Україні від часів Богдана Хмельницького до часів Розумовського» в газеті «Черниговская земская неделя» (1913)
- стаття «Про українську вишивку XVIII століття та сучасне її відродження» (1914)
- «Сказання іноземців про Сибір (історико-географічні замітки)» (1933)
- «Піднесення» і «депресія» давньоруської історії" (1935)
- «Житіє» протопопа Аввакума як географічне першоджерело" (1929)
- "Література факту у «Слові о полку Ігоревім» (1930)
- стаття «У боротьбі за Євразійство» (1931)
- «Географічний ландшафт в радянській літературі» (1934)
- «Місце діяння в російській літературі (географічна сторона російської літератури)» (1932)
- «Євразія в світлі мовознавства» (разом з Р. Якобсоном) (1931)
З самого зародження євразійського руху — один з головних його теоретиків і політичних лідерів.
Створив базові для євразійства теорії місцерозвитку, циклів економічної історії, циклів євразійської історії. Був творцем нової науки — кочівникознавства, творцем євразійської версії російської геополітики, зробив внесок у географію, економіку, політологію, літературознавство, мистецтвознавство, історію і т. д.
Учасник всіх євразійських видань, учасник керівних органів євразійського руху (Рада Трьох, Рада П'яти, Рада Семи), активний пропагандист ідей євразійства в російської емігрантській та зарубіжній пресі, борець з лівим ухилом в євразійства («Кламарський ухил»).
Серед праць Савицького є роботи про старовинної архітектури України, розвитку сільського господарства на Росії і з багатьох інших питань. Однак центральне місце в його творчій спадщині займає вивчення культурної та геополітичної специфіки Росії її минулого та сьогодення. Особливий інтерес викликало у Савицького взаємодія російського етносу з монгольським, від якого росіяни, на думку Савицького, успадкували «почуття континенту».
Татаро-монгольське іго Савицький вважав, незважаючи на всю його тяжкість, найкращим результатом для давньої Русі, яка, на його думку, була нестабільна і повинна була пройти через підпорядкування якої зовнішньої сили.
- ↑ а б в г д Czech National Authority Database
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в The Fine Art Archive — 2003.
- ↑ а б в Люди и судьбы. Биобиблиографический словарь востоковедов - жертв политического террора в советский период (1917-1991) — СПб: Петербургское Востоковедение, 2013. — 496 с. — (Социальная история отечественной науки о Востоке) — ISBN 978-5-85803-225-0
- ↑ BillionGraves — 2011.
- ↑ CONOR.Sl
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
