Танаї́с (дав.-гр. Τανάϊδος) — давньогрецька назва річки Сіверський Донець і нижньої течії річки Дон; також Танаїс — річковий бог у давньогрецькій міфології.

За свідченням Плутарха, мала також назву Амазонська річка. Згідно з Плутархом, Танаїс був сином Бероса й першої амазонки Лісіпи. Син Лісіпи виріс скромним, уникав спілкування з жінками, віддавав перевагу не коханню, а війні, шанував лише одного бога Ареса. Афродіта вирішила покарати амазонку та її сина. Вона зробила так, що Танаїс без тями закохався у красуню-матір. Згідно з іншим варіантом міфу, Афродіта вселила їм обом, Лісіпі та її синові, любовну пристрасть одне до одного. Танаїс боровся з цим, але, не маючи сили здолати потяг до власної матері й бажаючи залишитися непорочним, він стрибнув в Амазонську річку й потонув. На честь цього вчинку річку перейменували, назвавши його ім'ям — Танаїс.

Також короля Танаїса ґети (або скіфи Північного Причорномор'я) шанували як бога.

Із VII століття до н. е. Танаїс був торговельним шляхом, який сполучав східну Скіфію з грецькими містами над Чорним і Азовським морями.

Нерідко назву Танаїс порівнюють з Доном. Проте назва ця в часи розвитку грецьких колоній стосувалася переважно приморської частини річкового басейну, тобто великої річки нижче злиття Дінця й Дону.

Як зазначає акад. Борис Рибаков у книжці "Геродотова Скіфія" (1979), давньогрецький картограф Птолемей уточнив річку, навівши координати витоку та гирла Танаїсу, з яких однозначно випливає, що мова йшла про Сіверський Донець. У свою чергу, назва Гиргис має ототожнюватися з Доном, який на той час вважався притокою Танаїса (а не навпаки, як вважають зараз). Одним з факторів такого тлумачення було те, що давні мореплавці з цих двох річок освоювали переважно Танаїс як річку, що протікала через землі, краще освоєні людиною, оскільки річка виконувала роль торговельного шляху.

За давніми (античними) джерелами, Танаїс стікає з Ріпейських гір (за якими була вже Гіперборея).

У гирлі річки Танаїс було однойменне місто Танаїс, що існувало протягом 8 століть, з III ст. до н. е. до V ст. н. е. Сучасне селище Танаїс розташоване на правому березі найпівнічнішого гирла Дону, що має назву "річка Мертвий Донець"^[1], бл. 20 км на захід від м. Чалтир. Пізніше тут існувала італійська колонія Тана (ХІІ—XV ст.)

Цю давню назву річки носить астероїд 12492 Танаїс^[2].

З нижньої течії Танаїсу (біля Ростова-на-Дону) 1969 року описано новий вид променеперих риб з родини щипавкових (Cobitidae) — щипавка танайська, Cobitis tanaitica Băcescu & R. Mayer, 1969.

Назву на честь Танаїсу 1940 року дав відомий теріолог Яків Зубко танайському підвиду сліпушка степового — Ellobius talpinus tanaiticus Zubko, 1940. Цей підвид поширений по всьому Північному Підкавказзю і на захід уздовж піщаних арен Придінців'я до Кремінної.

з теренів Придінців'я описано також низку унікальних і високо раритетних видів рослин, назви яких пов'язані з Танаїсом, у тому числі:

• Klasea tanaitica (P.Smirn.) J.Holub — Клязея донська (=Серпій донський) (айстрові, Червона книга України)^[3]
• Onosma tanaitica Klokov — Громовик донський (бобові, Червона книга України)
• Astragalus tanaiticus K.Koch — Астрагал донський (бобові, Червона книга України)
• Onobrychis tanaitica Spreng. — Еспарцет донський (бобові, Червона книга України)

• Сіверський Донець
• Сарматія
• Дон
• Танаїс (місто)

• Ясь О. В. Танаїс // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 26. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 с.
• Замаровський В. Боги и герои античных сказаний: Словарь: Пер. с чеш. — М.: Республика, 1994. — 399 с.: ил. — ISBN 5-250-01575-1.
• Рыбаков Б. А. Геродотова Скифия: Историко-географический анализ. — М: «Наука», 1979. (перевидання: Переиздание — М.: Эксмо; Алгоритм, 2010. — 272 с. — ISBN 978-5-699-42815-1).