Практи́чна транскри́пція — один із типів транскрипції, який передбачає запис засобами національного алфавіту іншомовних власних назв, термінів та інших неперекладних слів.

Практична транскрипція не виходить за межі знаків алфавіту мови, що запозичує. Для прикладу, практична транскрипція чужомовних слів українською мовою використовуватиме тільки 33 літери української абетки без жодних додаткових знаків.

Фонеми, яких немає у мові, що запозичує, замінюють близькими до них за звучанням.

Практичну транскрипцію використовують у спеціальній літературі, при перекладах номенклатурних списків, прейскурантів, технічної документації, для географічних карт, туристичних путівників тощо.

Чинний український правопис на початку § 149 передбачає, що «географічні назви слов'янських та інших країн передаються в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції»^[1].

1. ↑ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС (PDF). с. 150. Процитовано 24 квітня 2020.

• Бондаренко І. П. Практична транскрипція японських слів літерами українського алфавіту // Доповіді та повідомлення IV Міжнародного конгресу україністів. — К., 2002.
• Бондаренко І. П. Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту // Записки з українського мовознавства (Збірник наукових праць Одеського державного університету). — Одеса, 1999. — Вип. 7.
• Мазниченко В. М. Практична транскрипція як засіб передачі українських онімів французькою мовою // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. — Вип. 30. — К., 2000. — С. 47—50.
• Прадід Ю. Ф. Транскрипція // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 638.
• Федоришин М. С. Українська транскрипція японської мови. — Львів : Видавництво державного університету «Львівська політехніка», 1994.
• Суперанская А. В. Теоретические основы практической транскрипции. — Москва, 1978. (рос.)