Польське військо у 1648—1699 роках — збройні сили I Речі Посполитої за часів панування Яна II Казимира, Міхала Корибута Вишневецького i Яна III Собеського.

В означеному періоді військо Речі Посполитої складалось з наступних родів військ:

Загальнодержавні збройні сили

• наймане військо
• піхота вибранецька
• відділи ланові i димові
• підрозділи Запорозьких козаків,
• Посполите рушення шляхти;

Недержавні військові формування

• загони, котрі наймались воєводствами і землями
• королівська гвардія
• збройні сили королівських міст
• приватне військо
• ординацьке військо 

В періоди військової загрози Річ Посполита могла розраховувати також і на допомогу залежних феодалів. Ленні стосунки між Річ Посполитою і Герцогством Прусія були анульовані велавським договором. Однак на підставі вічного союзу, укладеного в Бидгощі, електор був зобов'язаний надавати Польщі, у разі потреби, 1500 осіб військового контингенту. В 1672 і 1674 роках та пізніше (зменшивши контингент до 1000 осіб) в 1683 i 1684 роках електор виконав свої зобов'язання. В наступні періоди він ухилявся від свого зобов'язання  прикриваючись відправленням допоміжних військ до Імператора в Угорщину.

Курляндський герцог, як васал, виплачував час від часу кошти на оборону Речі Посполитої. У 1684 році він надав військовий контингент який було приєднано до головних сил регулярної армії.

Верховне командування

Очільником збройних сил Речі Посполитої був король.  Керівництво найманим військом здійснювали великі гетьмани (великий гетьман коронний i великий гетьман Литовський). Вони виконували функції міністрів оборони очі, організовували і управляли військом. Були фактично незалежними від короля внаслідок пожиттєвого надання чину. Прийняття рішень щодо  кількості, складу і джерел утримання війська входили до компетенції сейму.

Намагання польських королів ослабити владу гетьманів не мали  успіху. Ян Казимир пробував скасовувати пожиттєвий статус гетьманів і зрівняти його владу із повноваженнями польного гетьмана, але ця реформа не була підтримана сеймом.

Кіннота

Кіннота складалася з 4 основних видів: важкоозброєнних гусарів, середньоозброєнних козаків (з 70-х років називались панцирними), легкообзроєнної кінноти татарського та волоського типів, а також кавалерії, організованої за західними зразками — аркебузирів («аркебузерії») i рейтарів («рейтарії»). У литовській кінноті існував проміжний тип між гусарами і козаками — петигорійська кіннота.

Піхота

До складу пішого війська входили відділи іноземної або німецької піхоти, польської або угорської піхоти, організовані за їх зразком відділи ланових, димних і виборних піхотинців, а також драгуни.

Артилерія

Артилерія та інженерні війська з 1637 року становили в Речі Посполитій окремі корпуси в Короні і у Литві з генералами коронної та литовської артилерії на чолі. Штаб генерала складався з кількох осіб: заступника командувача, цейхмейстера (cejgmistrz), капітана та інженера артилерії. Арсеналами завідували цейхвартери (cejgwarci). Старші артилеристи називалися едельманами (edelmanowie), обслуга гармат складалася з пушкарів та їхніх помічників, інженерний персонал — з баумейстера (baumistrz), мінера, феєрверкерів (піротехніків), петардника і ритівника (гравера карт і планів на міді). Допоміжний персонал становили ремісники (бронники, слюсарі, ковалі, стельмахи, теслярі, виробники ґнотів), а також профоси й сторожі.

У 1647 році постійний персонал артилерії становив 107 осіб, а з 70-х років він був збільшений до 160—180 осіб. До його складу входили також молодші офіцери. Постійний персонал в часи небезпеки знаходився у фортецях і арсеналах.

• Wiesław Majewski: Polska sztuka wojenna w drugiej połowie XVII wieku. W: Witold Biegański, Piotr Stawecki, Janusz Wojtasik: Historia wojskowości polskiej. Wybrane zagadnienia. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1972. 
• Konstanty Górski: Historya piechoty polskiej. Kraków: Spółka wydawnicza Polska, 1893. 
• Konstanty Górski: Historya jazdy polskiej. Kraków: Spółka wydawnicza Polska, 1894. 
• Konstanty Górski: Historya artyleryi polskiej. Warszawa: 1902. 
• Marian Kukiel: Zarys historii wojskowości w Polsce. London: Puls, 1993. ISBN 0907587992. 
• Jan Wimmer: Wojskowość polska w latach 1648-1699. W: Zarys dziejów wojskowości polskiej do roku 1864. Tom II (1648-1864). Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1966. 
• Wiesław Majewski: Polska sztuka wojenna w latach 1648-1667. W: Zarys dziejów wojskowości polskiej do roku 1864. Tom II (1648-1864). Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1966. 
• Wiesław Majewski, Tadeusz Nowak, Jerzy Teodorczyk: Polskie tradycje wojskowe. Warszawa: MON, 1990. ISBN 83-11-07675-8. 
• Tadeusz Nowak, Jan Wimmer: Dzieje oręża polskiego do roku 1793. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1968.