Павло Бут
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Павло Бут Павло Михнович | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1637 — 1638 | |||
| Попередник: | Василь Томиленко[1] | ||
| Спадкоємець: | Яків Острянин | ||
| Народження: | Не раніше XVI століття | ||
| Смерть: |
9 квітня 1638 Варшава, Річ Посполита | ||
| Причина смерті: | обезголовлення | ||
| Національність: | українець | ||
| Країна: | Річ Посполита | ||
| Релігія: | православний | ||
Павло Бут (власне Павлó Михнóвич, прізвисько Павлюк, пол. Paweł Michnowicz; Paweł Pawluk) (нар. не раніше XVI століття — пом. 9 квітня 1638) — гетьман Війська Запорозького Низового, керівник повстання 1637 року.
Місце та рік народження невідомі. Згадується в серпні 1630 р., відколи брав участь у козацькій раді на Масловому ставі, невдовзі повертається у Чигиринський полк, де служить сотником.
У серпні 1635 року Бут перебував у складі запорожців Івана Сулими, котрий зруйнував щойно збудовану фортецю у Кодаку. Схопленого, серед інших учасників виступу, його засуджено до смертної кари у Варшаві, однак за нього заступився великий канцлер коронний Томаш Замойський, після чого Павлюка помилували.
На початку 1637 року на чолі частини запорожців вирушив у похід на допомогу кримському ханові Інаєт Ґераю, який намагався позбутися залежності від Османської імперії і вів боротьбу проти її ставленика Кантемира-мурзи. В результаті походу на Крим козаки здобули чимало зброї, захопили коней. Навесні 1637 року повернулися на Запорожжя.
Під час відсутності Павлюка в Україні почалися заворушення серед козаків з приводу невиплати їм урядом Речі Посполитої грошового утримання. Тож обурений Павлюк на початку травня 1637 року з загоном у двісті чоловік, за допомоги черкаських реєстровців, захопив гармати в Корсуні та вивіз їх на Січ[2]. Гетьман Василь Томиленко відіслав гінця до Павлюка з вимогою повернути на місце гармати, але той відмовив[3]. Прибічники уряду, з частини старшини реєстрових, звинуватили Томиленка в потуранні черні, усунули його від керівництва та обрали гетьманом Саву Кононовича, родом московита. Дізнавшись про переворот, Павлюк вийшов із Січі, та зупинившись кошем біля Крилова, відрядив загін козаків у Переяслав, де стояв Кононович. Гетьмана схопили, привезли до Крилова та разом з кількома старшинами розстріляли. В цей час, в червні 1637 року, на Запорожжі відбулась козацька рада, на якій Павла Бута обрали гетьманом Війська Запорозького. 11 жовтня 1637 року Павлюк видав універсал усьому українському козацтву, міщанству та поспільству з закликом усіх проти «ворогів народу руського християнського та давньої грецької віри», а сам, залишивши замість себе в Україні Карпа Скидана, пішов до Січі.
Після Кумейківського бою 6 грудня 1637 року Павлюк з частиною козаків відійшов на Південь, щоб зібрати підкріплення. Під Боровицею (поблизу Черкас) загін з'єднався з головними силами повстанців, що їх очолював Дмитро Гуня.
Після капітуляції реєстровців під Боровицею 20 грудня Павлюк потрапив до рук гетьмана коронного Миколая Потоцького після того, як козаки-повстанці дали згоду видати ватажків після запевнень представника короля Адама Киселя. Останній запевняв, що король помилує їх, а повстанці довіряли авторитету А. Киселя.
Однак на лютневому сеймі 1638 року шляхта зневажила як короля, так і А. Киселя, який під час виступу нагадував, що інакше повстанці вели б бій до смерті. Зокрема, на голову Павлюка пропонували надягти розпечену корону, в руки дати розпечений скіпетр. Нагадування А. Киселя про добровільну здачу до уваги не взяли. Король скасував буфонську страту.[4]
Павло Бут був страчений разом з іншими ватажками у Варшаві на початку лютого 1638 року (відрубали голову, потім настромили на кіл).
- У місті Дніпрі існує вулиця Павла Бута.
- У місті Світловодську також існує вулиця Павла Бута.
- У містах Кропивницький та Черкаси є провулок Павла Бута.
- У місті Київ є вулиця Гетьмана Павла Бута.[5]
- У місті Кривий Ріг вулицю Спартака перейменували на вулицю Гетьмана Бута.[6]
- ↑ Скинутий старшиною з оточення Сави Кононовича. Останнього, на посаді гетьмана, не визнала більшість козацтва і невдовзі він був схоплений переяславцями та виданий прихильникам Павлюка.
- ↑ Повстаннє Павлюка: Забраннє армати. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2013.
- ↑ Томиленко в свою чергу, зважаючи на шляхетські утиски, поводив себе щодо антиурядових дій Бута доволі пасивно, а згодом і сам приєднався до повстанців. Після Боровицької облоги разом з Павлюком був виданий урядовцям і страчений. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 грудня 2013.
- ↑ Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 331. — ISBN 5-319-01072-9.
- ↑ У столиці вулицю Яблочкова перейменовано на честь Гетьмана Павла Бута. KYIV CITY COUNCIL (укр.). Процитовано 3 серпня 2024.
- ↑ В рамках процесу деколонізації Дніпропетровська облдержадміністрація перейменувала 292 об’єкта топонімії населених пунктів області - ДніпроОДА. adm.dp.gov.ua (ua) . Процитовано 3 серпня 2024.
- Павло Михнович Бут, лицар зрадженої волі. / Бут В. — Київ: Гарант-Сервіс, 2014. — 168 с. — ISBN 978-966-97192-3-2.
- Л. Гайдай Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях (від найдавніших часів до Хмельниччини). — Луцьк: Вежа, 2000. — 435 с.
- Довідник з історії України // за ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- О. Я. Єфименко Історія Українського народу. — К.: Либідь, 1990. — С. 214. — ISBN 5-12-002051-8.
- Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3 т / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 1990. — Т. 2. — 660 с. — (Пам'ятки іст. думки України) — ISBN 5-12-001244-2.
- Історія України в особах: IX—XVIII ст / Авт. кол.: В. Замлинський (керівник), І. Войцехівська, Н. Герасименко, О. Гуржій, І. Діптан, С. Єкельчик, А. Іваненко, М. Котляр, М. Палієнко, В. Панашенко, В. Пащенко, Н. Пономаренко, О. Путро, В. Ревегук, П. Сас, Г. Сергієнко, В. Смолій, В. Щербак, Н. Яковенко, Б. Яремченко. — Київ : Видавництво «Україна», 1993. — С. 280. — ISBN 5-319-01062-1.
- М. Грушевський Історія України-Руси. — Том VIII. — Ч. 1. — розділ IV, С. 8—9; розділ V, С. 1—2.
- Павлюк // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- В. О. Щербак Павло Бут (Павлюк) Павло Михнович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 415. — ISBN 966-00-0734-5.
- Павлюк, Павло Бут // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1270. — 1000 екз.
- ПАВЛЮК (КАРП ПАВЛОВИЧ ГУДЗАН)
| Попередник |
|
Гетьман України 1637 — 1638 |
|
Наступник |
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
