Маджак, Маджк, Маджл — легендарний правитель слов'янського міжплемінного об'єднання валінана (влінана), яке переважна більшість дослідників ототожнюють з волинянами.

Двічі згадується в творі арабського історика аль-Мас'уді (бл. 947 або 948 року) «Луки золота й копальні самоцвітів» (в різних перекладах також: «Промивальні золота та копальні самоцвітів», «Золоті копальні і розсипи самоцвітів») або коротко «Луки золота»:

Між ними (слов'янськими народами) є тільки один, при якому влада була споконвіку. Його володар називався Маджак. Цей народ називається валінана, і йому слідували здавна інші слов'янські племена та інші їхні царі його слухали^[1].

І ці <язичники> розділяються на різні роди: з них рід, у якого з глибокої давнини була державність. Був у них цар, якого називали Маджк (Маджл). І цей рід називається в.линана. В давнину за цим родом йшла решта родів ас-сакаліба <за змістом: цей рід найбільше знатний з ас-сакаліба, так як в них вперше з'явилася державність>, бо саме в них <в.линана> був цар, і інші їх царі підпорядковувалися йому^[2]…

… до їх числа (належить) плем'я, в якого в давнину на початку віків була влада. Їх короля звали Мужек (Маджак). Це плем'я називається «валінана», і за цим племенем, бувало слідували у давнину всі племена слов'ян (сакаліба), так як головний король був в них, і всі королі (слов'ян) підкорювалися йому. Далі, за цим племенем знаходиться плем'я ободритів^[3]…

[Слов'яни] належать до різних племен, які ведуть між собою війни та мають над собою царів. Частина з них тримається християнської релігії, зокрема вчення яковітів. У іншої частини немає божественного писання й вони не тримаються жодного релігійного закону, адже взагалі нічого про такі закони не знають. Згадаємо ці племена.

Одне з племен колись у давнину мало царя, який називався Маджаком, а саме плем'я називалося валінана. У давнину це плем'я мало владу над усіма іншими слов'янами, адже мало свого царя, якому корилися царі всіх інших племен^[4].

Ми дали раніше оповідання про володаря, якому підкорялися в давньому часі їх володарі, тобто про Маджака, володаря валінана. Цей народ є одним з слов'янських народів найчистішої крові, його шанували високо між їхніми народами, і він міг покликатися на давні заслуги між ними^[1]

У ас-сакаліба багато родів і різновидів… Раніше ми згадали звістку про царя, якому підпорядкувалися всі їх царі в давнину, і це Маджк <цар> в.линана. І цей рід один корінь з коренів <тобто одна з головних династій> ас-сакаліба, шанований в їх родах. І це йде у них з давнини. Пізніше з'явились незгоди між їх родами, і щез їх порядок <ієрархія>. І їх роди стали ворожими один одному. Цар кожного їх роду є царем, як ми згадали, з їх царів, з причини, про яку довго розповідати^[2].

… Ми вже раніше подавали відомості про короля, якому колись підлягали їхні (слов'ян) королі: це Мужек король валінана, а це плем'я — корінь з коренів слов'ян, яке шанується серед їхніх племен, і в нього була давня заслуга серед них. Потім розпалася згода між їхніми племенами, зникла їхня організація і їхні племена прийшли до занепаду^[3]…

Український археолог Олександр Овчінніков наводить також третю цитату арабського мандрівника, яку він своєю чергою запозичив у радянського сходознавця Андрія Ковалівського. Насправді згадана цитата є нічим іншим як перекрученою другою, з якої Олександр Овчінніков зробив висновок, що після смерті Маджака, його ім'я стало титулом для інших правителів. Як вважає археолог, під Маджаком заховалося спотворене слов'янське «мужик», відповідник германського імені Карл, а в самій розповіді аль-Мас'уді оповідається насправді про правителя франків Карла Великого. Однак версія не знаходить підґрунтя безпосередньо в джерелі, де валінана згадане серед язичницьких племен^[4].

… Колись був до цього часу (тобто до 336 року (хіджри), король, що об'єднував їхніх королів, і йому, бувало, підлягали всі їхні племена, колись було його загальне ім'я (титул), що додавалося у загальній формі до (імені) кожного короля з їх (числа) — мужек. Потім зникло їхнє спільне прагнення і розпалася їхня згода, і (всі) їхні племена стали вболівати (за свої інтереси)… І кожне плем'я поставило над собою короля^[3]…

Український археолог Микола Бандрівський співставив ім'я Маджака зі згадуваним в арабских джерелах «аль-маджус, які є ар-рус», що в 844 р. здійснило морський похід на іспанську Севілью і вважає, що обидві назви означали норманів-маніхеїв, оскільки у согдійців і уйгурів терміном «моджак» називалися єпископи маніхейської церкви^[5].

Окремо набула поширення версія, що Маджак згадується в єврейського купця з Тортоси Ібрагіма ібн Якуба аль-Ізраіле аль ат-Туртузі (до 912/913 — після 966) під ім'ям Maha. Проте повідомлення єврейського купця дійшло до наших часів лише в переказах інших осіб^[2]. Тому, до прикладу, Олександр Овчінніков ідентифікував Магу з володарем племені лютичів^[3].

Український мовознавець, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Костянтин Тищенко сформулював версію щодо кельтської етимології імені Маджак, на цій підставі нав'язуючи паралелі з легендарним персонажем валлійського фольклору князем Мадоком^[6].

• Дуліби
• Мундзук
• Празька культура
• Лука-райковецька культура

• Євген Крамар. Чи існувало східнослов'янське плем'я волинян? // «Наша культура». — №11. — 1975.
• Олександр Овчинников. Народи Центральної Європи за книгою ал-Масуді (до питання про «державу волинян») // Східний світ. — № 1–2. — 1995—1996. [Архівовано 5 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Марія Піцишин. Олександр Овчинников. Міф про державу дулібів VI століття // Наукові записки / Львівський історичний музей. — Львів, 1997. — Вип. 6, част. 1. — С. 123—134.
• Максим Жих. До проблеми гіпотези Волинської землі (VI — початок Х ст.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. — Вип. 13. — 2009. — C. 9-23.
• Михайло Якубович. Волинь у повідомленнях арабського історика аль-Мас'уді: свідчення нових видань оригіналу
• Віталій Ляска. Між Прагою, Києвом та Ґнєзно. Zeriuane/zuireani «Географа Баварського»: до проблеми етнопотестарних структур Волині у ранньому Середньовіччі // Княжа доба: історія і культура. —2014. — Вип. 8. — С. 9-71. [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Леонтій Войтович. Галицько-волинські етюди. - Біла Церква, 2011 - С.12-13 [Архівовано 4 лютого 2017 у Wayback Machine.]

п о р Князі волинські
Волиняни	Маджак (~ VI–IX ст.)
Волинське князівство	Всеволод Володимирович (987–1013) • Святослав Ярославич (1013–1054) • Ігор Ярославич (1054–1057) • Ростислав Володимирович (1057–1060) • Олег Гореславич (1074–1077) • Ярополк Ізяславич (1078–1087)
Роздріблення	Володимирське князівство Давид Ігорович (1087–1099) • Мстислав Святополкович (1099) • Ярослав Святополкович (1100–1118) • Роман Володимирович (1118–1119) • Андрій Добрий (1119–1135) • Ізяслав Мстиславич (1135–1141) • Святослав Всеволодович (1141–1146) • Володимир Андрійович (1146–1149) • Святополк Мстиславич (1149) • Ізяслав Мстиславич (1149–1151) • Святополк Мстиславич (1151–1154) • Володимир Мстиславич (1154–1157) • Мстислав Ізяславич (1157–1170) • Святослав Мстиславич (1170–1173) • Роман Великий (1173–1188) • Всеволод Мстиславич (1188) • Роман Великий (1188–1205) • Василько Романович (1205–1269) • Володимир Василькович (1269–1288) • Мстислав Данилович (1288–?) Луцьке князівство Микола Святоша (1099) • Давид Ігорович (1099–1100) • Мстислав Ізяславич (1155–1157) • Ярослав Ізяславич (1157–1180) • Інгвар Ярославич (1180–1220) • Всеволод Ярославич (1183) • Мстислав Німий (1220–1226) • Іван Мстиславич (1226–1227) • Ярослав Інгварович (1227–1228) • Василько Романович (1229–1238) • Ростислав Михайлович (1240) • Мстислав Данилович (1264–1292) • Лев Юрійович (1308–1323) • Любарт-Дмитро (1323–1324; 1340–1384) • Федір Любартович (1384–1390)
Волинське князівство	Роман Великий (1188—1205) • Данило Галицький (1205—1206) • Святослав Ігорович (1206—1207) • Данило Галицький (1207—1208) • Олександр Всеволодович (1208—1215) • Данило Галицький (1215—1238) • Василько Романович (1238—1269) • Володимир Василькович (1269—1288) • Мстислав Данилович (1288—1292) • Лев I Данилович (1292—1301) • Юрій I Львович (1301—1308) • Андрій Юрійович та Лев II Юрійович (1308—1323) • Юрій II Болеслав (1325—1340)
(Гедиміновичі)	Любарт-Дмитро (1340—1366) • Олександр Коріятович (1366—1370) • Любарт-Дмитро (1370—1384) • Федір Любартович (1384—1390) • Федір Любартович (1431) • Свидригайло Ольгердович (1440—1452)