Лісовська-Нижанківська Зоя Робертівна
Народилася	14 квітня 1927(1927-04-14)[1] (97 років) Львів, Польська Республіка[1]
Громадянство	українка
Діяльність	художниця
Висловлювання у Вікіцитатах

Лісовська-Нижанківська Зоя Робертівна (нар. 14 квітня 1927, Львів) — українська мисткиня, культурна діячка, представниця відомої родини Лісовських.

Народилась в сім'ї митця та педагога Роберта Лісовського та композиторки Стефанії Лукіянович-Туркевич. До 1939 року мешкала з батьками у Львові, а також деякий період у Берліні та Празі. З початком війни емігрувала, жила в Дрездені. В 1945 році родина емігрувала до Австрії, потім до Італії та Англії. У 1951 році Зоя закінчила лондонську Polytechnic School of Art, дипломну роботу виконала у формі альбому ілюстрацій про Гуцульщину з коментарями^[2]. Отримала стипендію від Єпископа Івана Бучка і продовжила навчання мистецтв у Римі під керівництвом художника професора Роберто Меллі.

У Римі познайомилась з майбутнім чоловіком, співаком Олегом Нижанківським (1924—2003)^[3]. З 1955 року вони разом оселились у Женеві. Працювала в театрі, викладачкою малюнку в державній гімназії^[2].

Письменниця Віра Вовк називала Зою посестрою^[4]. Вони зустрілись у 1938 році, мали спільні зацікавлення, Зоя проводила літні канікули у будинку родини Віри Вовк в Кутах, навчались разом у гімназії в Дрездені, не переривали контакти протягом життя, разом подорожували.

У вересні 2018 року за участі співавторки у Львові, Стрию проходять презентації книги «Зоя Лісовська: Джерела пристрасті. Малярство, графіка»^[5].

Родина

Чоловік — Олег Нижанківський, діти — Лада-Аріяна Нижанківська-Кукс, Роман Нижанківський.

Авторка урбаністичних пейзажів, натюрмортів, композицій з людськими фігурами з українською тематикою в іконах, вітражах; основні техніки — акварель, гуаш, олія в темнуватому колориті, проєктів афіш і листівок. Виконує ікони у стилі модернізму, поєднуючи традиційну іконографію, експресіонізм з елементами примітивізму^[6]. Улюблена техніка — гуаш на папері^[7].

Вперше мистецькі твори були опубліковані у 1931 році. Малюнки чотирнадцятилітньої Зої ілюстрували вірші та оповідання інших авторів, надруковані у популярному в Галичині часописі «Малі Друзі», редакція якого перемістилася зі Львова до Кракова^[8].

Персональні виставки проходили у Мюнхені (1957), Женеві (1960, 1976), Ріо-де-Жанейро (1961), Торонто (1964), Нью-Йорку (1964, 1970), Чикаґо (1974), Лондоні (1990), Львові та Одесі (обидві — 2010). Проілюструвала повість «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Українки, книжки Віри Вовк^[6].

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Лісовська-Нижанківська Зоя Робертівна

• Презентація книги у Дзеркальній залі Львівського національного театру опери та балету за участі З. Лісовської  Відеозапис на YouTube

• Яців Роман Миронович. Зоя Лісовська: джерела пристрасті: малярство, графіка. — Львів: Апріорі, 2018. — 214. Уривок [Архівовано 21 січня 2022 у Wayback Machine.]
• Кейван І. Українські митці поза Батьківщиною. [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] Едмонтон; Мон­реаль, 1996.— С. 191—192.
• Роберт Лісовський (1893—1982): Дух лінії / Слово про Батька — Зоя Лісовська-Нижанківська. — Львів: Львівська національна академія мистецтв; Апріорі, 2015. — 323 с.
• Вовк В. Про творчість Зої Лісовської / Віра Вовк // Сучасність. — 1962. — Ч. 5.