Фема Ліканд (грец. θέμα Λυκανδός) — військово-адміністративна одиниця Візантійської імперії (фема), яка розташовувалась у південно-східній частині Малої Азії (сучасна Туреччина). Назва походить від фортеці Ліканд (поблизу сучасного міста Ельбістан). Утворено 916 року. Остаточно припинила існування на початку 1140-х років внаслідок захоплення Румським султанатом.

З часів пізньої Римської імперії тут розташовувалася фортеця Ліканд. Звідси здійснювалися походи проти бунтівних ісаврів та на захист кордонів від вторгнення персів. З появою загрози з боку арабів область навколо Ліканду тривалий час була занедбана й спустошена., перетворившись в своєрідну буферну зону між Візантійською імперією та Багдадським халіфатом. Тут селилися всілякі вигнанці з обох держав. Поступово більшість населення стали складати вірмени. У 903 вірменський княх-халкедоніт Млех утворив напівнезалежну державу, що номінально визнавало зверхність Візантії. Разом з тим імператори були зацікавлені в ній з огляду на небезпеку Мелітенського емірату, що вчиняв набіги на фему Харсіан.

У 906 році Млех підтримав заколот доместіка схол Андроніка Дуки, який зрештою зазнав невдачі й втік до Багдаду. У 908 році Млех отримав прощення, разом з тим статус напівсамостійного князівства було скасовано. Натомість Ліканд стає клейсурою (на кшталт західноєвропейської марки). З цього часу починається нове заселення території, переважно вірменами. Внаслідок успішних дій проти емірату Мелітени вдалося розширити клейсуру до гірських районів Цамонд і Сімпосіон.

Активізація Візантії викликала відповідні дії мусульман. З 909 року починаються постійні набіги на Ліканд. Але у 915 році вірмени завдали поразки арабам, завдяки чому було зміцнено кордон між Візантією та Мелітеною. 916 році ліканд отримує статус феми. В подальшому війська феми брали участь у військових походах проти болгар і арабів. Особливо важливу роль Ліканд відіграв у військових кампаніях Іоанна Куркуаса у 930—940-х роках.

З 960-х років після успіхів візантійців у війнах з арабами та відсунення кордону значення Ліканду як прикордонної феми зникає. Тепер головним завданням стає забезпечення транспорту та харчів. Фема стає розвинутою скотарською областю імперії, що спонукає розвиток торгівлі та міст. У 1045 році Ліканд було передано у володіння колишнього анійському цареві Гагіку. а частину — Гагіку Карському.

Військове значення Ліканду знову повертається лише у 1060-х років, коли до імперії починають вдиратися загони сельджуків. після поразки візантійського війська у битві біля Манцикерту 1071 року владу над лікандом перебирає Філарет Варажнуні, що створює власну державу. Втім в середині 1080-х років сельджуки захоплюють колишню фему.

Процес відновлення візантійської влади в цьому регіоні починається внаслідок успіхів Першого хрестового походу. війська імператора Олексія I на початку 1100-х років зумів встановити владу над Кілікією, а згодом над Лікандом. Відновлення феми відбулося між 1105 та 1107 роками. Письмо про неї згадано у 1008 році.

За часів Коміннів фема Ліканд перетворюється на опору імперії на сході Малої Азії. Постійно зазнає нападів з боку Румського султанату. У війнах з останнім у 1140-х роках фему Ліканд було втрачено остаточно.

Територія переважно охоплювала гори Антітавру. Адміністративним центром була фортеця Ліканд. На чолі стояв стратег. Зазвичай відбувалося об'єднане управління Лікандом і фемою Мелітени і Цамонду.

• Млех-Менц (915—921/922)
• Пантерій Склір (922—931/933)
• Мхітар (970-ті)
• Гагік Багратид (1045—1080)

• Honigmann, E. Die Ostgrenze Des Byzantinischen Reiches von 363 Bis 1071. Brussels: Editions de l'Institut de Philologie et d'Histoire Orientales, 1935
• Pertusi, A. (1952). Constantino Porfirogenito: De Thematibus. Rome: Biblioteca Apostolica Vaticana.
• Mark Whittow, The Making of Byzantium, 600—1025, University of California Press, 1996 (ISBN 0-520-20496-4).
• Warren T. Treadgold: A History of the Byzantine State and Society. Stanford University Press, Stanford 1997.

п о р Феми Візантійської імперії згідно з трактатом «Про управління імперією»
Східні або азійські	1. Анатолік 2. Арменіакон (включно з Каппадокією та Харсіаном) 3. Фракісій 4. Опсікіон 5. Оптиматон 6. Букелларіон 7. Пафлагонія 8. Халдія 9. Месопотамія 10. Колонеа 11. Себастія 12. Ліканд 13. Селевкія 14. Кібиреоти 15. Кіпр 16. Самос 17. Егейське море
Західні або європейські	1. Фракія§ 2. Македонія§ 3. Стримон 4. Фессалоніки 5. Еллада 6. Пелопоннес 7. Кефалонія 8. Нікополь 9. Діррахій 10. Сицилія 11. Лонгобардія 12. Херсон/Клімата (пропущено: Далмацію)
§ Тракія та Македонія зараховували до східних фем через свою ієрархію