місцева_назва =
Леринське абатство фр. Abbaye de Lérins
43°30′23″ пд. ш. 7°02′49″ зх. д. / 43.50639° пд. ш. 7.04694° зх. д. / -43.50639; -7.04694
Країна	Франція
Розташування	острів Сент-Онора
Конфесія	Католицизм
Єпископство	Єпархія Фрежюс-Тулону
Орден	Цистерціанці
Тип	цистерціанський монастирd
Засновник	Гонорат Арелатський
Дата заснування	410-ті роки
Сайт	http://www.abbayedelerins.com/
Леринське абатство Леринське абатство (Франція)
Медіафайли у Вікісховищі

Леринське абатство, або Лерінське абатство (фр. Abbaye de Lérins) — католицький монастир на острові Сент-Онора (Леринські острови) біля узбережжя Канн. Один з найдавніших монастирів Галлії. Заснований близько 410 року. В даний час належить католицькому ордену цистерціанців.

Як розташований в міському районі має постійне поромне сполучення з Каннами. Дістатися на острів можна зі старого порту, розташованого на початку набережної Круазет.

Заснований в 410-ті роки святим Гоноратом. Вже за його життя «споруджується храм Церкви Божої, що задовольняє потреби зібраної братії; влаштовуються келії, придатні для проживання ченців»^[1]. До VIII століття монастир став одним з найвпливовіших в Європі, в ньому проживало більше 500 ченців. Леринські монахи відрізнялися аскетизмом і високою соціальною активністю, багато хто з них ставали єпископами або засновували нові монастирі^[2]. Леринському монастирю належали великі земельні наділи, в тому числі рибальське село Канни.

В кінці XI століття поруч з монастирем був зведений п'ятиповерховий форт для захисту острова від нападу з моря. У ньому розташовувалися трапезна, бібліотека і капела. На острові, навколо монастиря, розташовані 7 каплиць, побудованих в XI–XVII століттях (одна з них — архангела Михайла зруйнована вщент).

Основна монастирська будівля була зведена в XI столітті, але після закриття монастиря в 1789 році вона було зруйновано. Після закриття монастиря мощі святого Гонората, що зберігалися в ньому з 1391 року, були перенесені в кафедральний собор Грасса, де зберігаються по теперішній час. В середині XIX століття на острові відродилося чернече життя завдяки ордену цистерціанців. У 1859 році вони приступили до відновлення монастиря. Нова будівля була зведена в романському стилі, від оригінальних будівель були збережені тільки вежі і внутрішній двір.

Для відвідування туристам доступні тільки монастирська церква, клуатр і невеликий музей з середньовічними рукописами. Велика частина східної половини острова повністю закрита для відвідувачів і носить назву «зона тиші». На острові ченці вирощують виноград, апельсини, лаванду, займаються виноробством.

• рівноапостольний Патрик, просвітитель Ірландії;
• святитель Максим Регійський;
• святитель Іларій Арелатський, укладач життя святого Гонората;
• святитель Євхерій Ліонський;
• святитель Луп Труаський;
• святитель Фавст Регійський;
• святитель Цезарій Арелатський;
• святитель Агрікола Авіньйонський;
• преподобний Вікентій Лерінський, автор «Памятных записок».

Вже всі країни наперебій направляли туди шукаючих Бога. Всякий, хто бажав Христа, спрямовувався до Гонората, і рівним образом всякий, хто шукав Гонората, знаходив Христа. Бо там він був весь повний сил і влаштував серце своє, немов високу твердиню і найсвітліший храм. Бо там мешкали цнотливість, тобто святість, віра, мудрість і чеснота; там блищали праведність і істина. Отже, він широкими жестами і з розкритими обіймами закликав усіх у своє оточення, тобто в любов Христову; і всі, один за іншим, звідусіль стікалися до нього. І нині яка країна, який народ не мають в його монастирі своїх співгромадян?

— Слово святого Іларія про життя святого Гонората, єпископа Арелатського

• Глава II. Слово святого Илария о жизни святого Гонората, епископа Арелатского (перевод с латыни, примечания: Д. Зайцев) //  / Под ред. А. Р. Фокина. — М. : Центр библейско-патрологических исследований Отдела по делам молодежи Руської Православной Церкви, 2004. — С. 59—91. — 1000 прим. — ISBN 5-9622-0019-5.
• St. Honorat Island. Guide of visits on the island. 2008.
• Les Pères de la Gaule chrétienne / Textes choisis et présentés par Sœur Agnès Egron. — Paris : Les Éditions du Cerf, 1996. — С. 155—228. — ISBN 2-204-05457-7.