Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лексикон словенороський

Лексико́н словеноро́ський (В оригіналі «Леѯіконъ славенорωсскїй и Именъ тлъкованїє») — праця Памва Беринди, найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства^[1], перший друкований довідник 1627 року енциклопедичного змісту — старослов'янсько-український словник і алфавітна збірка тлумачень єврейських, грецьких та інших власних назв з біблійної історії^[2].

Роботу над ним Памво Беринда почав під час свого перебування в Стрятині на дворі у Федора Балабана між 1603—1607 роками.^[3] Перевиданий у Кутейні (біля Орші, 1653) з передмовою Іоїля Труцевича. В ньому близько 7 тис. слів — загальних та власних назв переважно тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням їх українською літературною мовою початку XVII століття (див. староукраїнська мова).

Пам'ятка української мови^[4]. Метою Беринди при складанні його словника було відновити церковнослов'янську традицію літературної мови і цим протистояти наступові польського католицтва і польської культури. Цей словник відіграв велику роль у розвитку не лише української, а й російської, білоруської, польської, румунської лексикографії.

Ця праця Памва Беринди — найвидатніше досягнення староукраїнського словникарства. Складається з двох частин: «Леѯіконъ» — церковнослов'янсько-український словник; та «…Имена свойственная» — зібрання тлумачень топонімів й антропонімів, а також загальних назв неслов'янського походження. У пам'ятці майже 7 000 статей (бл. 5 000 у 1-й частині, 2 000 — у 2-й, у тому числі бл. 1 400 онімів).

У «Лексиконі…» застосовано всі основні засоби наукового опрацювання матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів), ремарки, екземпліфікацію (подання цитат), вказівки на фразеологізми, в які входить вокабула, зауваження про орфографію, етимологію слова, відсильні ремарки. Головні джерела праці — «Лексис…» Лаврентія Зизанія, ономастикони Максима Грека, Мануїла Ритора, тлумачення онімів в антверпенському виданні Біблії (1571). Виявлено використання Бериндою словників доби Київської Русі та зарубіжних, староукраїнської глосографії тощо.^[5] Джерелами церковнослов'янського реєстру книги були: Острозька Біблія (всі її книги Старого й Нового Завіту), церковнослов'янські рукописи й друки до поч. XVII ст.

Реєстр «Лексикона…» дібрано за диференціальним принципом: специфічні церковнослов'янські слова (питомі й запозичені), спільнослов'янські лексеми, що архаїзувалися в українській мові кінця XVI — поч. XVII ст.; є в ньому й українські слова.

Абсолютна більшість елементів неслов'янського походження, особливо грецьких і латинських, зібраних окремо у 2-й частині праці, супроводяться ремарками, які вказують на їх запозичення, й українськими відповідниками, що сприяло нормалізації лексики староукраїнської літературної мови на народній основі. Нормалізації слугувало й чітке формальне — за допомогою двокрапки — розмежування реєстру й перекладної частини. Остання зі старанно дібраними еквівалентами вокабул, з широким набором синонімів — одне з найбільших зібрань української лексики кін. XVI — поч. XVII ст.

У «Лексиконі…» вміщено низку тлумачень енциклопедичного характеру. Значення слова автор розкриває і за допомогою етимологічних відомостей. Докладно опрацьовано семантику багатозначних реєстрових слів. Беринда нерідко вказував на метафоричне й образне вживання слова, вперше в українській лексикографії застосувавши ремарки «переносні», «инорѣчнѣ», «метафор».

На основі «Лексикона словенороського» в 1722 році був виданий Супрасльський лексикон — церковнослов'янсько-польський словник на понад 4 000 слів. Церковно-слов'янський стовпець базувався майже повністю на «Лексиконі» Беринди, модернізований був лише його сербсько-болгарський правопис (наприклад, пръстъ на перстъ). Польські відповідники є майже скрізь перекладом українських тлумачень Беринди, нерідко калькового характеру.

• Лексис

• Памво БЕРИНДА ЛЕКСИКОН СЛОВЕНОРОСЬКИЙ (1627) [Архівовано 4 лютого 2014 у Wayback Machine.] або на сайті Інтернет-архіву — Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє (1627)
• Лексикон славенноросскій і имен толкованіє Памво Беринди. — Київ: Друкарня Києво-Печерської лаври, 1627 р. (Музей книги та друкарства України)
• Памво БЕРИНДА ЛЕКСИКОН СЛОВЕНОРОСЬКИЙ (1653)
• Василь Німчук. ПАМВО БЕРИНДА І ЙОГО «ЛЕКСІКОНЪ СЛАВЕНОРΩССКЇЙ И ИМЕНЪ ТЛЪКОВАНЇЄ» [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.]
• Лексикон словенороський Памви Беринди: пам'ятки української мови XVII ст. / Академія наук Української РСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; відпов. ред. К. К. Цілуйко, передм. В. В. Німчук. — Київ: друкарня видавництва Академії наук Української РСР, 1961. — 271 с.
• Памво Беринда укладав свій словник півжиття. Газета по-українськи. — 2007. — 23 серпня. [Архівовано 4 червня 2019 у Wayback Machine.]
• Зі словника «Лексікон славеноросскій» / Сімович В. Хрестоматія з пам'ятників староукраїнської мови (старого й середнього періоду до кінця XVIII стол.). — Прага: «Сіяч», 1932. — С. 302—311.

• Німчук В. В. Словник П. Беринди та його місце і історії лексикографії (До 350-річчя виходу в світ «Лексикона») // Мовознавство. — 1978. — № 2. — С. 24-36.

• «Лексіконь славеноросскій и именъ тълкованіє» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 551.
• Грінченко Борис. Огляд української лексикографії // ЗНТШ, 1905, т. 66. — С. 2—4.
• Москаленко А. А. «Лєксіконъ славєноросскій и именъ тълкованіє…» П. Беринди // Нарис історії української лексикографії. — К., 1961. — С. 16—21.
• Горецький П. Й. «Лексіконъ славеноросскій и именъ тълкованіе…» Памви Беринди // Історія української лексикографії. — К., 1963. — С. 19—31.
• Веселовська З. Український наголос у «Лексиконі» П. Беринди // «Записки історично-філологічного відділу ВАН», кн. XXI—XXII, К., 1929. — С. 7—28.