Кузьменко-Титаренко Іван Дем'янович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Іван Кузьменко-Титаренко | |
|---|---|
 Сотник | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 25 травня 1894 Лисянка, Київська губернія |
| Смерть | 9 березня 1930 (35 років) Київ (розстріляний) |
| Громадянство |  Російська імперія →.svg){kind=small} УНР →  СРСР |
| Національність | українець |
| Військова служба | |
| Роки служби | 1918–1921 |
| Приналежність | Російська імперія → УНР |
| Вид ЗС |  Армія УНР |
| Рід військ |  Сухопутні війська |
| Формування | 249-й піхотний запасний батальйон 259-й піхотний запасний полк 407-й піхотний Саранський полку 6-та січова стрілецька дивізія Подільська повстанська група |
| Війни / битви | Перша світова війна Радянсько-українська війна (Перший зимовий похід) (Другий зимовий похід) |
Кузьменко-Титаренко Іван Дем'янович (нар. 25 травня 1894, Лисянка — пом. 9 березня 1930, Київ) — український військовий діяч, сотник Армії УНР. У 1921 році командир контрольно-розвідувального пункту Повстансько-партизанського штабу УНР, потім начальник 3-го підрайону 8-го повстанського району[1].
Кузьменко-Титаренко народився у містечку Лисянка. Іван закінчив церковно-приходську школу, далі навчався у 5-й Києво-Печерській гімназії. З початку 1912 по липень 1913 року Іван був помічником діловода земського страхового агента Київського губерніального земства. Одночасно працював у відділі, який займався обстеженням тварин Київщини. Упродовж 1914 року Іван Дем'янович — завідувач канцелярії земського страхового агентства Київського губерніального земства.
У грудні 1914 року Іван був мобілізований до російської армії. У жовтні він закінчив 2-гу Київську школу прапорщиків, після чого служив у 249-му піхотному запасному батальйоні та 259-му піхотному запасному полку. З грудня 1916 року Кузьменко-Титаренко у складі 407-го піхотного Саранського полку брав участь у Першій світовій війні.
Після демобілізації у січні 1918 року Кузьменко-Титаренко прибув до Києва, де у складі військ Центральної Ради брав участь у боях з більшовиками. З лютого по листопад 1918-го займав посаду завідувача канцелярії земського страхового агентства у місті Звенигородка. Влітку 1918-го він брав участь у Таращансько-Звенигородському повстанні. У листопаді став одним з керівників Антигетьманського повстання на Звенигородщині, обіймав посаду ад'ютанта командувача військ Директорії УНР у цьому регіоні.
З кінця 1918-го Кузьменко-Титаренко у лавах Армії УНР. У травні 1919 обійняв посаду коменданта Звенигородки. Був обраний завідувачем військового відділу повстанкому. На початку Першого зимового походу за наказом Юрія Тютюнника хорунжий Кузьменко-Титаренко разом із сотником Бондаренко вирушили на Звенигородщину та Таращанщину для організації повстання проти денікінців та більшовиків.[2] У травні 1920 року Іван Дем'янович виїхав до Києва, де долучився до 46-го стрілецького куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
У березні 1921 року сотника Кузьменка-Титаренка призначено помічником начальника контрольно-розвідувального пункту ППШ у Тернополі[3], згодом — командиром контрольно-розвідувального пункту у Копичинцях[4]. Був учасником Другого зимового походу у складі Подільської повстанської групи.
З літа 1922 року Іван Дем'янович працював за дорученням Тютюнника у Бессарабії. 18 лютого 1923 року Кузьменко-Титаренко разом з О. Стахівим перейшов кордон з Румунії до УСРР для додаткової перевірки існування «Вищої Військової Ради» («ВВР»). 1 березня перед Іваном Кузьменком-Титаренком чекістами було розіграно «підпільне засідання» «бюро ВВР». ДПУ зробило висновок, що Кузьменко-Титаренко переконаний в існуванні «ВВР», а тому вирішили його використовувати «втемну». У подальшому сотник, втягнутий у оперативну чекістську «гру», використовувався для отримання ДПУ інформації про діяльність Тютюнника та української еміграції, передачі від ДПУ дезінформації румунській, французькій та українській розвідкам.[5]
На початку червня 1923 року, коли сотник став непотрібним для подальшої чекістської оперативної гри, його було арештовано за антирадянську діяльність. Проте військовик потрапив під амністію і був звільнений без забезпечення виборчих прав. Наприкінці 1923 року Іван Дем'янович переїхав з Харкова до батьків у Будище. Тютюнник допоміг йому легалізуватися, але жив Кузьменко-Титаренко під постійним наглядом співробітників Звенигородського оперативного пункту. У серпні 1924 року він звернувся із заявою до правління Всеукраїнського кооперативного страхового союзу про прийняття на роботу. Влітку 1925-го Іван Кузьменко-Титаренко працював технічним співробітником ревізійної комісії.
Після жовтня 1925 року Кузьменко-Титаренко переїхав до Києва, де працював у кооперативній артілі «Кулінар». Заарештований 18 листопада 1929-го. 27 лютого 1930 року Іван Дем'янович був засуджений до страти. Розстріляний 9 березня 1930 року разом з Митрофаном Очеретько.
- ↑ Реабілітовані історією. Київська область. Книга третя. — К.: Основа, 2011. — с. 27 [Архівовано 27 січня 2018 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-699-607-0
- ↑ Тютюнник Ю. О. Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. — Львів: «Універсум», 2004. — с. 141 [Архівовано 10 січня 2018 у Wayback Machine.] ISBN 966-666-095-4
- ↑ Василенко В. Підготовка антибільшовицького повстання в Україні у 1921 р. — «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ» № 1/2 (30/31), 2008 — с. 170 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 січня 2018. Процитовано 10 січня 2018.
- ↑ Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — К.: «Стікс», 2011. — с. 34. ISBN 978-966-96849-8-1
- ↑ Студії з історії Української революції 1917—1921 років / Гол.ред. В. Ф. Верстюк. — К.: ІІУ НАНУ, 2011. — сс. 392—398 [Архівовано 10 січня 2018 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-02-6038-2
- Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ГПУ. Документи і матеріали/ Верстюк В. Ф., Файзулін Я. М., Скальський В. В. — К.: «Дух і Літера», 2011. — c. 59. [Архівовано 10 січня 2018 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-378-207-2
- Лицарі Зимових походів. 1919—1922 рр./ Я.Тинченко. — К.: «Темпора», 2017. — сс. 408—409. ISBN 978-617-569-302-5
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
