Глечики жовті
Глечики жовті
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Порядок:	Лататтєцвіті (Nymphaeales)
Родина:	Лататтєві (Nymphaeaceae)
Рід:	Глечики (рослина) (Nuphar)
Секція:	Nuphar sect. Nuphar
Вид:	Глечики жовті (N. lutea)
Біноміальна назва
Nuphar lutea (L. ) Smith (1809)

Гле́чики жо́вті^[1], (Nuphar lutea) — багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.

Латинська назва латаття жовтого — Nuphar lutea. Родова назва походить від арабського слова, яке теж означає «німфа»; видова — жовта.^[2], народні назви: лілія жовта водяна, маківка жовта, бабка, збанок, збанята, лотатень жовтий, лопух жовтий, мак водяний, товстушка, водяниця жовта^[3].

Багаторічна водяна рослина з горизонтальним, м'ясистим, грубим, зі слідами відмерлих листків кореневищем, ззовні — жовтувато-зеленим, а всередині — білим. Завдовжки — до 10 м, завтовшки — від 5 до 15 см. Від кореневища відходить численне коріння.

Надводне листя — плаваюче, майже шкірясте, серцеподібне, темно-зелене. Підводне — ніжне, з коротшими черешками, напівпрозоре.

Квітки — одиничні, великі, двостатеві, жовті, запашні, 4-5 см у діаметрі. Пелюстки — яйцеподібні, знизу — зелені або зеленуваті, зверху — жовті. Квітне — в червні-серпні. Формула квітки: ${\displaystyle \ast K_{5}\;C_{13-15}\;A_{130-170}\;G_((\underline {13))-{\underline {16))))$^[4]

Плід — до 10 см, голий, зелений, гладенький, соковитий, округло-грушоподібний, у вигляді глечика. Звідси й походить назва рослини. На відміну від латаття білого, плоди жовтих глечиків дозрівають над, а не під водою.

Насіння — з повітроносним мішком, завдяки якому розноситься по воді на далекі відстані.

Глечики жовті ростуть в застійних і повільно проточних водоймах — у річках, старицях, озерах. Зазвичай утворюють зарості, площа яких може досягати кількох гектарів. Поширені в Україні (по всій території, крім Криму), в середній смузі, в Сибіру, на Кавказі та в Середній Азії. Найчастіше зустрічаються в лісових і лісостепових районах, досить рідко ростуть в степових районах і плавнях великих річок.

В Україні вид перебуває під охороною — його занесено до переліків регіонально рідкісних рослин Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Одеської, Тернопільської, Харківської і Чернівецької областей^[5].

Формація глечиків жовтих (Nuphareta luteae) занесена до Зеленої книги України (3 категорія охорони, статус угруповання «типові»)^[6].

Природні популяції виду скорочуються головним чином через екологічно непродумані гідромеліоративні роботи в долинах річок, несталий режим водосховищ, забруднення водойм та збір рослин для лікарських цілей^[7].

У сирому вигляді усі частини жовтих глечиків — отруйні. Відвари кореневища здавна застосовували при запальних процесах шлунково-кишкового тракту (в'яжуча дія), анацидних гастритах, ревматизмі, пропасниці, шкірних хворобах, надмірних місячних та при порушенні статевої функції — імпотенції, статевої холодності. Зовнішньо використовують для спринцювання при гострих і хронічних трихомонадних кольпітах, ускладнених бактеріальною і грибковою флорою.

У кореневищах є отруйний алкалоїд нуфарин, дубильні речовини, крохмаль (до 20 %), сітостерол, стигмастерол, метарабінова кислота. Великі дози настою жовтих глечиків спричинюють блювання, пронос, сон. Може настати смерть від паралічу центральної нервової системи.

У листках і квітках містяться глікозиди, що сприятливо впливають на діяльність серця.

Насіння рослини багате на крохмаль (до 44-45 %) і дубильні речовини (близько 4 %). Підсмажене і змелене насіння використовують як сурогат кави.

Перед вживанням кореневище ретельно очищують від шкірки, розрізають на невеличкі шматки та 15-18 годин вимочують у воді, кілька разів міняючи її. Під час вимочування з кореневищ вимиваються дубильні речовини та алкалоїди. Після вимочування кореневища цілком придатні для споживання. Їх варять, печуть у попелі, смажать на олії або тваринному жирі. Висушені на сонці вимочені шматки кореневища подрібнюють крізь м'ясорубку чи товчуть в ступах. Одержане борошно домішують до пшеничного чи житнього борошна під час випікання хліба, коржиків, оладок. З крупи варять каші, юшки, використовують як додаток до овочевих гарнірів^[8].

На Кавказі пастухи печуть кореневища глечиків необчищеними на вогнищах і їдять з картоплею, сухим сиром, бринзою і сіллю. В Японії кореневища використовують для салатів^[9].

В Україні жовті глечики здавна пов'язували з русалками (одна з народних назв рослини — русальна квітка). Вважалося, що рано вранці та у вечірні години жовті квіти не можна ні зривати, ні навіть торкатися їх — бо русалка, яка стереже свою улюблену квітку, може розсердитися, схопити людину за руку і втопити. Вірили також, що у літні місячні ночі найбільше русалок збирається у тих місцях, де найбільше жовтих глечиків^[10].

• Список дикорослих корисних рослин України

• Чопик В. И., Дудченко Л. Г., Краснова А. Н. Дикорастущие полезные растения Украины : справочник. — К. : Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
• Губанов И. А., Киселева К. В., Новиков В. С., Тихомиров В. Н.  — С. 535. Nuphar lutea (L.) Smith — Кубышка жёлтая // Иллюстрированный определитель растений Средней России. В 3-х томах. — М.: Т-во научных изданий КМК, Ин-т технологических исследований, 2003. — Т. 2. Покрытосеменные (двудольные: раздельнолепестные). — С. 185. — ISBN 9-87317-128-9
• Екофлора України / Відпов. редактор Я. П. Дідух. — К.: Фітосоціоцентр, 2004. — Т. 2. — С. 16. — 480 с. — ISBN 966-306-009-3
• Глечики жовті // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 111. — ISBN 5-88500-055-7.

Словники та енциклопедії Велика норвезька енциклопедія · Encyclopædia Britannica Довідкові видання WordNet Нормативний контроль Freebase: /m/0d_3k3