Кнопковий акордеон
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кнопковий акордеон — це тип акордеонів, в якого права клавіатура складається з кнопок. Це відрізняється від клавішного акордеону, який має клавіші такі як в фортепіано. На території колишнього РСФСР цей інструмент називають — баян, але міжнародна назва інструменту — кнопковий акордеон. У своїй класифікації інструментів, опублікованій у 1914 році, Еріх фон Горнбостель і Курт Сакс класифікують його як вільний язичковий аерофон[1] Звук інструменту створюється вібрацією повітря в голосових планках, який створюється під дією тиску повітря. Кнопкові акордеони різних типів особливо поширені в європейських країнах і країнах розселення європейців.
Усі акордеони мають три основні компоненти: язички, міх та кнопки або клавіші. Повільніший або швидший стиск або розтяг міху робить звук відповідно тихішим або голоснішим. Акордеон має голосові язички як на правій, так і на лівій клавіатурі. У сучасних акордеонах язички зазвичай виготовляються із загартованої сталі. Натискання кнопки або клавіші відкриває клапан, який дозволяє повітрю проходити крізь язички, щоб видавати звук, коли міх стискається або розтягується. У діатонічному акордеоні язички закріплені попарно, так що при надходженні повітря звучить одна нота, а при виході – інша.[1] Кнопковий акордеон має мелодичні ноти з одного боку міха (зазвичай правого боку), і ноти басового акомпанементу з іншого боку (зазвичай лівого).[2]
Деякі акордеони мають регістри, які змінюють тон. Вони мають назву «Орган», «Фагот», «Кларнет» та інші.[3][4] Це дозволяє інструменту відтворювати різні тембри для різноманітних ситуацій.[3] Таким чином професійний інструмент може максимально подібно відтворювати навіть музику написану для оркестру. Більшість діатонічних інструментів не мають регістрів, хоча є деякі, виготовлені такими компаніями, як Hohner, а також однорядні акордеони типу Cajun, які зазвичай мають 3 або 4 регістри на верхній частині інструменту, у вигляді перемикачів (це робить їх ще більш схожими до органу), але зазвичай частіше можна знайти перемикачі на професійних хроматичних кнопкових чи клавішних акордеонах.[5]
Кнопкові акордеони мають широкий вибір систем клавіатури, налаштування, дії та конструкції.
Діатонічний кнопковий акордеон є бізонорним, тобто при натисканні кнопки, нота що звучить, змінюється залежно від того, розтискається чи стискається міх.[2] Це схоже на губну гармошку, де нота змінюється залежно від того, вдихає чи видихає виконавець.[2] У більшості діатонічних кнопкових акордеонів кожен ряд мелодичних кнопок створює різну мажорну гамму з акциденціями на «допоміжних кнопках» на кінцях рядів.[6] Діатонічний акордеон є найпопулярнішим типом акордеонів, який зустрічається в багатьох культурах, особливо в народній музиці.[4]
Одним із популярних типів діатонічного акордеона є стандартний однорядний кнопковий акордеон. Він налаштований на діатонічний лад у 2,5 октави. Кнопки акомпанементу (басова/ акордова сторона) відтворюють тонічний акорд і домінантний акорд. Цей інструмент дуже популярний в англо-американських скрипкових мелодіях.[2] Німецький мелодеон був популярною пізнішою версією діатонічного акордеона, особливо в Шотландії приблизно до 1920-х років.[3]
Хроматичний кнопковий акордеон дуже схожий на клавішний акордеон, але може мати 3, 4 або 5 рядів кнопок з правого боку.[4] Він унісонорний, тобто звучить одна й та сама нота незалежно від того, стискається чи розтискається міх. Хроматичний кнопковий акордеон традиційно використовується в концертній діяльності[4] і більш популярний у джазовій та класичній музиці, оскільки на ньому можна вільно грати в будь-якій тональності, за рахунок 5 рядів кнопок.
Перший діатонічний акордеон був запатентований під назвою «Акордеон» у 1829 році Кирилом Деміаном.[2][1] Того ж року Чарльз Вітстон зробив першу концертину.[2] Перший хроматичний кнопковий акордеон виготовив Франц Вальтер у 1850 році[4] Вважається, що назва «Акордеон» походить від Akkord .</link>, німецьке слово для мажорного тризвуку, який відтворюється під час звучання басових кнопок.[1] Можливо, акордеон походить від традиційних язичкових інструментів із південно-східної Азії.[2] Кнопковий акордеон був вперше масово вироблений в Європі в 1835 році, а клавішний акордеон з’явився пізніше.[2] Це був перший серійно вироблений, гучний, міцний, портативний інструмент – хоча він був недешевим.[2] Спочатку акордеон був надто дорогим, щоб бути дуже поширеним серед нижчого та середнього класів, але коли він втратив свою новизну (приблизно в 1860-х[3]), він став більш поширеним і серед цих груп.[3][2] Збережені ранні інструменти показують, що спочатку вони грали лише акорди, і на них грали лівою рукою, на відміну від теперішнього часу.[1] Перші акордеони мали лише 5 кнопок (10 акордів), тому їх використовували переважно для акомпанементу.[3]
Перші групи менестрелів гастролювали по Америці ще в 1843 році, поширюючи звук акордеону.[2] Акордеон був ідеальним для танцювальної музики багатьох культур, тому що можна було грати і мелодію, і акомпанемент одночасно, і при цьому можна було співати або стукати ногами. Багато язичків створюють більш гучний звук, ідеальний для переповненого танцювального залу.[2]
Цифровий кнопковий акордеон — також існують електронні акордеони. Кнопкові та клавішні. Найпопулярніші бренди які створюються такі інструменти — це Роланд та Бугарі Ево.
Кнопковий акордеон з'явився в Луїзіані в 1800-х роках.[7] Це був популярний інструмент серед каджунів і франкомовних креолів.[7] Пізніше в Луїзіані була виготовлена нова, більш якісна версія кнопкового акордеона, яка стала і залишилася популярною серед гравців Cajun і Zydeco.[7] Акадська традиція південної Луїзіани вплинула на деяких, наприклад на Хадді «Ледбеллі» Лідбеттера.[2] Акордеон був особливо популярний серед афроамериканців у Луїзіані з 1880 по 1910 рік [2] У деяких регіонах і групах діатонічний акордеон відомий як «Windjammer».[2]
Починаючи з XIX століття, кнопковий акордеон відіграє важливу роль у музиці Африки на південь від Сахари.[4] Його привезли туди моряки, торговці та поселенці[4] і використовують соло та в танцювальних групах.[4]
Концертина, акордеон і фортепіанний акордеон популярні в ірландській традиційній музиці. Акордеон вперше був доступний для продажу в Ірландії в 1831 році.[1]
Кнопковий акордеон дуже поширений у музиці Техано (Техас-Мексика). Дуже поширена дворядний акордеон з деякими варіаціями.[8] Мексиканські музиканти нортеньо віддають перевагу акордеонам з більшою кількістю вібрато, а техаські музиканти — менше вібрато.[8] Вібрато походить від налаштування тростин, які дещо відрізняються один від одного.[8]
Діатонічний дворядний акордеон із вісьмома басовими кнопками все ще дуже поширений на північному сході Бразилії.[6] Він відомий як фол, щоб відрізнити його від клавішного акордеону.[6] Вперше він з’явився там наприкінці ХІХ ст.[6] Раніше використовувалися однорядні діатонічні акордеони з двома басовими кнопками.[6] Пізніше хроматичні акордеони набули популярності, збільшивши кількість можливих стилів, які на них можна було грати.[6]
- Рішар Гальяно — французький джазовий музикант італійського походження.
- Хадді «Лідбеллі» Лідбеттер — один із перших афроамериканців, який зробив комерційні записи на кнопковому акордеоні[2]. Уродженець Каддо-Паріш, штат Луїзіана, з 1942 по 1947 рік записував сільську афроамериканську музику на акордеоні[2]. На його музику вплинув акадійський стиль південної Луїзіани.
- Нарсісо Мартінес — його часто називають «піонером акордеона» в музиці Техано[8].
- Zé Calixto — популярний акордеон-віртуоз на північному сході Бразилії[6]. Брат Луїзіньо Каліксто[6].
- Ігор Завадський — відомий український акордеоніст.
- Володимир Зубицький — український композитор, диригент та кнопковий акордеоніст (баяніст).
- Микола Різоль — видатний український баяніст (кнопковий акордеоніст), педагог, композитор, художній керівник квартету баяністів Київської філармонії. Народний артист Української РСР (1982), професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.
- Павло Фенюк — український баяніст (кнопковий акордеоніст), педагог, заслужений артист України (1994), член Національної всеукраїнської музичної спілки.
- Олександр Хрустевич — український баяніст (кнопковий акордеоніст). Лауреат багатьох міжнародних конкурсів.
- ↑ а б в г д е Ní Chaoimh, Máire (2010). Journey into tradition : a social history of the Irish button accordion.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Snyder, Jared (1994). Leadbelly and His Windjammer: Examining the African American Button Accordion Tradition. American Music. 12 (2): 148—166. doi:10.2307/3052520. ISSN 0734-4392. JSTOR 3052520.
- ↑ а б в г д е Eydmann, Stuart (1999). As Common as Blackberries: The First Hundred Years of the Accordion in Scotland, 1830–1930. Folk Music Journal. 7 (5): 595—608. ISSN 0531-9684. JSTOR 4522630.
- ↑ а б в г д е ж и Harrington, Helmi Strahl; Kubik, Gerhard (20 січня 2001). Accordion. Grove Music Online. doi:10.1093/gmo/9781561592630.article.46180. ISBN 9781561592630 — через Oxford Music Online.
- ↑ Squeezebox stories. The Arhoolie Foundation.
- ↑ а б в г д е ж и Blogs, AMIS (13 вересня 2019). The Bisonoric Button Accordion in Northeast Brazil. AMIS (англ.). Процитовано 26 травня 2020.
- ↑ а б в DeWitt, Mark F. (1 жовтня 2017). Cultural significance of the diatonic single-row button accordion in South Louisiana. The Journal of the Acoustical Society of America. 142 (4): 2570. Bibcode:2017ASAJ..142.2570D. doi:10.1121/1.5014395. ISSN 0001-4966.
- ↑ а б в г Sheehy, Daniel. The Remarkable Rebirth of the Button Accordion. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 24 травня 2020.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
