Карлос Кляйбер
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Карлос Кляйбер | |
|---|---|
| нім. Carlos Kleiber | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | нім. Karl Ludwig Bonifacius Kleiber |
| Дата народження | 3 липня 1930[1][2][…] |
| Місце народження | Берлін, Німецький Райх[1][4] |
| Дата смерті | 13 липня 2004[1][2][…] (74 роки) |
| Місце смерті | Коньшиця, Литія, Словенія[4] |
| Поховання | Коньшиця |
| Роки активності | з 1954 |
| Громадянство | Німеччина[5] |
| Професії | диригент |
| Освіта | Федеральна вища технічна школа Цюриха і Riverdale Country Schoold |
| Жанри | класична музика |
| Членство | Баварська академія витончених мистецтв |
| Лейбли | Deutsche Grammophon |
| Нагороди |      |
| Батько | Еріх Кляйбер |
 Файли у Вікісховищі | |
Карл Людвіґ Боніфаціус Кляйбер (нім. Karl Ludwig Bonifacius Kleiber, 3 липня 1930, Берлін — 13 липня 2004, Коньшиця, Словенія), також відомий, як Карлос Кляйбер (нім. Carlos Kleiber) та під псевдонімом Карл Келлер (нім. Karl Keller) — австрійський та німецький диригент, вважається одним із найвизначніших диригентів 20-го століття.
Карлос Кляйбер — син австрійського диригента та генерального директора Берлінської державної опери австрійця Еріха Кляйбера та американки Рут Гудріч. Народився у Берліні. Мати Рут мала у своїх коріннях єврейських родичів, а також шотландського письменника-романіста сера Вальтера Скотта. На знак протесту проти втручання нацистського режиму в справи мистецтва, батько 1935 р. переїхав з усією сім'єю до Зальцбурга. Згодом родина з маленьким Карлосом переїхала до Швейцарії, а в 1940 у Буенос-Айрес[6]. Поруч із навчанням у школі, Кляйбер розпочав заняття композицією та співом, навчався грі на фортепіано та ударних. Одні з перших своїх музичних вражень отримав у Teatro Colón, куди він супроводжував батька на репетиції.
1949-го розпочав навчання хімії у Вищій технічній школі Цюриха (нім. ETH Zürich), проте вже 1950-го полишив навчання, щоб продовжити музичну освіту в Буенос-Айресі у Артуро Тосканіні.
1952-го розпочинає свою кар'єру коррепетитором у Gärtnerplatz-Theater у Мюнхені. У 1954 р. стає музичним директором у Потсдамі й використовує при цьому псевдонім «Karl Keller». Після короткотермінової діяльності у Віденьській Народній Опері (нім. Wiener Volksoper), у 1958-64 рр. працював у нім. Deutsche Oper am Rhein, де і відбувся його офіційний дебют як диригента, у 1964-66рр. діяльність в нім. Opernhaus Zürich. 1966-68р. Був першим капельмайстром державного театру Штуттґарта. У 1966 р. перші закордонні гастролі на Едінбурґський фестиваль.
1978-го відзначений Почесним призом у галузі культури міста Мюнхена (нім. Kultureller Ehrenpreis der Landeshauptstadt München). 1990 р. — орден Pour le mérite, (фр. За заслуги) у галузях науки та культури. 1992 р.— Австрійський орден Пошани у галузях Науки та Мистецтва (нім. Das Österreichische Ehrenzeichen für Wissenschaft und Kunst), вже після отримання 1980 р. австрійського громадянства, потім — Золоту паличку міланського Scala та Приз німецького Звукозапису (нім. Deutscher Schallplattenpreis), Орден за заслуги Баварії (нім. Bayerischer Verdienstorden) та Орден за заслуги ФРН нім. Verdienstorden der Bundesrepublik Deutschland.
Опубліковані записи: Вільний стрілець (нім. Freischütz) Вебера, Трістан та Ізольда Ваґнера, два Live-відео з трансляції Rosenkavalier Штраусса, La traviata, Otello, Верді, Кажан Й. Штрауса (як для платівки, так і Live-відео з трансляції), Симфонії Бетховена Nr. 4 (Live-запис та відео), 5, 6 (Live-запис) та 7 (live, як для платівки, так і для відеопродукції) також Увертюра Coriolan на відео; Йоганнес Брамс: 4-та симфонія (платівка та відео) та 2-га (відео), Шуберт: 3-тя та 8-ма (h-Moll; «Незавершена»), Симфонії Моцарта Nr. 33 та 36 (обидві на відео); Гайдн, Симфонія з литаврами (нім. Sinfonie mit dem Paukenschlag), три Варіації з Воццека Берґа, фортепіанний концерт Дворжака та Новорічні концерти Віденьського філарм. оркестру (нім. Neujahrskonzerte der Wiener Philharmoniker) у 1989 та 1992 рр.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #129264989 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Obrazi slovenskih pokrajin — ISSN 2712-5408
- ↑ LIBRIS — 2012.
- ↑ carlos-kleiber.de. Архів оригіналу за 15 травня 2011. Процитовано 26 лютого 2011.
- Mauro Balestrazzi: Carlos Kleiber: Angelo o demone? L'epos, Palermo 2006, ISBN 88-8302-325-0.
- Jens Malte Fischer: Carlos Kleiber— Der skrupulöse Exzentriker. Wallstein, Göttingen 2006, ISBN 3-8353-0138-1.
- Alexander Werner: Carlos Kleiber— Eine Biografie. Schott, Mainz 2007; 2. bearbeitete Auflage 2009, ISBN 978-3-7957-0598-5.
- Tomislav Vichev: Kleiber's Era , Sofia, 2003.
- Карлос Кляйбер на сайті IMDb (англ.)
- Інформація щодо Carlos Kleiber, eine Biografie Alexander Werner [Архівовано 14 травня 2009 у Wayback Machine.]
- Дискографія та концерти [Архівовано 16 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Дискографія DGG
- Некролог та біографія
- Некролог та біографія Tomislav Vichev
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
