Карен Уленбек
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Карен Уленбек | |
|---|---|
| Karen Uhlenbeck | |
.jpg) | |
| Ім'я при народженні | англ. Karen Keskulla |
| Народилася | 24 серпня 1942 (82 роки) Клівленд, Огайо, США |
| Місце проживання | США |
| Країна |  США |
| Національність | американка |
| Діяльність | викладачка університету, математикиня |
| Alma mater | Брандейський університет Мічиганський університет |
| Галузь | математика |
| Заклад | Техаський університет Чиказький університет Іллінойський університет в Чикаго Іллінойський університет в Урбана-Шампейн |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
| Науковий керівник | Richard Palaisd[1] |
| Аспіранти, докторанти | Caio José Colletti Negreirosd[2] Robert B. Lockhartd[2] Bonita Hart Driscolld[2] Steven Sedlacekd[2] James Wade McDonaldd[2] Steven Benjamin Bradlowd[2] Johan Råded[2] Brendan Sean Guilfoyled[2] Georgios Daskalopoulosd[2] Fergus Rae O'Dead[2] Mark Haskinsd[2] Louis Craned[2] Andre Luís Godinho Mandolesid[2] Antonella Marinid[2] Jonathan Adam Poritzd[2] Alexander Goncalvesd[2] Michael Sebastian Gagliardod[2] Andrea Nicole Youngd[2] Magdalena Czubakd[2] |
| Членство | Американське математичне товариство[3][4][5] Національна академія наук США[6] Американська академія мистецтв і наук[7] Асоціація жінок у математиці[8] |
| Відома завдяки: | варіаційне числення мінімальна поверхня поля Янга-Міллса |
| У шлюбі з | Olke C. Uhlenbeckd[9] |
| Родичі | Джордж Юджин Уленбек |
| Нагороди | Стипендія Мак-Артура Національна наукова медаль США Абелівська премія |
 Карен Уленбек у Вікісховищі | |
Карен Кескалла, у шлюбі Кескалла Уленбек[10] (англ. Karen Keskulla Uhlenbeck)— американська професорка-математик, яка працює над рівняннями з частковими похідними, варіаційним численням, геометричним аналізом і диференціальною геометрією. У 2019 році стала першою жінкою, яка отримала премію Абеля.
Член Національної академії наук США (1986)[11], відзначена Національною науковою медаллю США (2000), а також Премією Лероя П. Стіла за плідний внесок у дослідження (2007).
Карен Кескалла народилась у Клівленді (Огайо) в 1942 році першою дитиною в родині. Її батько Арнольд Кескалла був інженером, а мати Каролін Вінделер Кескалла — шкільною вчителькою і художницею[12][13].
У 1960 році Карен отримала від Мічиганського університету стипендію для відмінників і поступила на фізичний факультет. У процесі навчання, однак, з'ясувалося, що їй більше подобається математика, а з лабораторною роботою вона справляється погано, і вона перейшла на математичне відділення. Ступінь бакалавра отримала в 1964.
У 1965 одружилася з біофізиком Олке Уленбеком — сина відомого фізика Джорджа Уленбека. Спочатку не планувала продовжувати навчання, отримавши стипендії від Національного наукового фонду і Фонду Вудро Вільсона, у результаті вступила на другу ступінь у Курантовський інститут у Нью-Йорку, а після одруження перевелася в Брандейський університет, щоб бути ближче до чоловіка, який навчався в Гарварді. Докторську дисертацію захистила в Брандейс в 1968 році за темою «Варіаційне числення та глобальний аналіз».
У перший рік після закінчення докторату Уленбек викладала за контрактом у Массачусетському технологічному інституті, потім отримала дворічний контракт у Каліфорнійському університеті в Берклі. Після цього їй було запропонована постійна ставка в Іллінойському університеті в Урбані-Шампейн. Олке, розуміючи, що нічого кращого його дружині в більш престижних вишах не запропонують, погодився піти за нею. Однак, попри це, статус жінок-науковиць у той час був таким невизначеним, що Карен Уленбек багато в чому, як і раніше, сприймалася як дружина професора, а не професор з огляду на власні заслуги. Через кілька років їхній шлюб розпався, після чого вчена змінила місце роботи, перебравшись в Іллінойський університет у Чикаго[14].
У Чикаго Уленбек вперше змогла співпрацювати з іншою жінкою-математиком, Вірою Плессі. Перехід у Чикаго ознаменував перелом у її науковій кар'єрі. Вона пропрацювала там 7 років, за цей час також встигнувши побувати запрошеною викладачкою в Берклі, Прінстонському Інституті перспективних досліджень та Гарварді. У Прінстоні Уленбек працювала в області диференціальної геометрії, співпрацюючи з Ріком Шоном. У 1982 році вона отримала стипендію Мак-Артура, відому як «премія для геніїв», в 1985 році обрана в Американську академію мистецтв і наук[14]. У 1986 році, у віці 44 років, стала першою на той момент жінкою-математиком, обраною в Національну академію наук США (до обрання в академію двох наступних жінок пройшло понад 10 років). У резолюції про прийняття Уленбек в академію відзначалися її заслуги в застосуванні передових аналітичних методів у варіаційному численні й нелінійних диференціальних рівняннях у частинних похідних до досліджень математичної структури калібрувальної інваріантності в сучасній фізиці. Її роботи послужили відправною точкою для Кліффорда Таубеса і Саймона Доналдсона — останній за їхній розвиток був у 1986 році нагороджений Філдсівською премією.
З 1987 року Уленбек викладала в Техаському університеті в Остіні, де очолювала кафедру математики й налагодила тісну співпрацю з Нобелівським лауреатом з фізики Стівеном Вайнбергом. У 1990 році вона стала другою жінкою в історії, якій було довірено ведення лекції на пленарному засіданні Міжнародного конгресу математиків[14] (після Еммі Нетер, що отримала це право в 1932 році).
У 1991 Уленбек разом з математиками Гербертом Клеменсом і Даном Фрідом стала співзасновницею Park City Mathematics Institute (PCMI). У 2000 році вона була відзначена Національною науковою медаллю США, а у 2007 році — Премією Стіла за епохальний внесок у науку від Американського математичного товариства — цією нагородою були відзначені дві її праці з аналітичних аспектів калібрувальної інваріантності, виданих в 1982 році. З 2008 року Уленбек — почесний член Лондонського математичного товариства[15].
У 2019 Карен Уленбек стала першою жінкою в історії, яка отримала Абелівської премію.
- Freed, Daniel S.; Uhlenbeck, Karen K. (1984). Instantons and Four-Manifolds. Mathematical Sciences Research Institute Publications. Т. 1. Springer-Verlag, New York. doi:10.1007/978-1-4684-0258-2. ISBN 0-387-96036-8. 2nd ed., 1991. Перевод на русский Ю. П. Соловьев, Мир, 1988.
- Uhlenbeck, Karen (1977). Regularity for a class of non-linear elliptic systems (PDF). Acta Mathematica. 138 (3–4): 219—240. doi:10.1007/bf02392316. MR 0474389.
- Sacks, Jonathan; Uhlenbeck, Karen (1981). The existence of minimal immersions of 2-spheres (PDF). Annals of Mathematics. Second Series. 113 (1): 1—24. doi:10.2307/1971131. MR 0604040. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2021. Процитовано 20 березня 2019.
- Sacks, J.; Uhlenbeck, K. (1982). Minimal immersions of closed Riemann surfaces (PDF). Transactions of the American Mathematical Society. 271 (2): 639—652. doi:10.2307/1998902. JSTOR 1998902. MR 0654854.
- Uhlenbeck, Karen K. (1982). Removable singularities in Yang–Mills fields. Communications in Mathematical Physics. 83 (1): 11—29. doi:10.1007/bf01947068. MR 0648355. Announced in the Bulletin of the American Mathematical Society 1 (3): 579–581, MR0526970
- Uhlenbeck, Karen K. (1982). Connections with bounds on curvature. Communications in Mathematical Physics. 83 (1): 31—42. doi:10.1007/bf01947069. MR 0648356.
- Schoen, Richard; Uhlenbeck, Karen (1982). A regularity theory for harmonic maps. Journal of Differential Geometry. 17 (2): 307—335. doi:10.4310/jdg/1214436923. MR 0664498. Архів оригіналу за 7 лютого 2021. Процитовано 20 березня 2019.
- Uhlenbeck, Karen K. (1983). Closed minimal surfaces in hyperbolic 3-manifolds. У Bombieri, Enrico (ред.). Seminar on Minimal Submanifolds. Annals of Mathematics Studies. Т. 103. Princeton University Press. с. 147—168. JSTOR j.ctt1b7x7tv.10. MR 0795233.
- Uhlenbeck, Karen; Yau, Shing-Tung (1986). On the existence of Hermitian-Yang-Mills connections in stable vector bundles. Communications on Pure and Applied Mathematics (Suppl.: Frontiers of the mathematical sciences, New York, 1985). 39: S257—S293. doi:10.1002/cpa.3160390714. MR 0861491.
- Karen Uhlenbeck (1996). Coming to grips with success: a profile of Karen Uhlenbeck. Celebratio Mathematica. Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 20 березня 2019.
- UT News, The University of Texas, Austin (2000). UT Austin mathematics professor wins National Medal of Science. Celebratio Mathematica. Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 20 березня 2019.
- Clifford Henry Taubes (2018). Karen Uhlenbeck's contributions to gauge theoretic analysis. Celebratio Mathematica. Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 20 березня 2019.
- Complete Bibliography. Celebratio Mathematica. Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 20 березня 2019.
- Офіційний вебсайт Карен Уленбек [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ https://www.genealogy.math.ndsu.nodak.edu/id.php?id=4834
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
- ↑ https://www.princeton.edu/news/2019/03/19/uhlenbeck-receives-abel-prize-geometric-analysis
- ↑ http://www.ams.org/fellows_by_year.cgi?year=2013
- ↑ http://www.ams.org/news?news_id=1680
- ↑ http://www.nasonline.org/member-directory/members/40327.html
- ↑ https://www.amacad.org/person/karen-keskulla-uhlenbeck
- ↑ https://awm-math.org/awards/awm-fellows/2020-awm-fellows/
- ↑ http://celebratio.org/Uhlenbeck_K/article/541/
- ↑ Паллаб Гош (19 березня 2019). Як за мильні бульки отримати престижну премію. Історія математика Карен Уленбек. BBC. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 20.03.2019.
- ↑ Karen K. Uhlenbeck [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- ↑ Lee Katterman (6 грудня 1999). Michigan Great Karen K. Uhlenbeck: Pioneer in mathematical analysis—and for women mathematicians. The University Record. Архів оригіналу за 11 червня 2011. Процитовано 20 березня 2019.
- ↑ Jim Al-Khalili. A biography of Karen Uhlenbeck. Abel Prize website (англ.). Архів оригіналу за 25 лютого 2020. Процитовано 20 березня 2019.
- ↑ а б в Biographies of Women Mathematicians: Karen Uhlenbeck. Agnes Scott College. www.agnesscott.edu. Архів оригіналу за 20 березня 2019. Процитовано 20 березня 2019.
- ↑ Karen Keskulla Uhlenbeck. www-history.mcs.st-andrews.ac.uk (Eng) . School of Mathematics and Statistics, University of St Andrews, Scotland (September 2009). Архів оригіналу за 23 березня 2019. Процитовано 20 березня 2019.
((cite web)):|first=з пропущеним|last=(довідка)
Лауреати Абелівської премії | |
|---|---|
Жан-П'єр Серр (2003) • Майкл Атія / Ізадор Зінгер[en] (2004) • Пітер Лакс[en] (2005) • Леннарт Карлесон (2006) • С. Р. Срінаваса Варадган[en] (2007) • Джон Ґріґґз Томпсон / Жак Тітс[en] (2008) • Громов Михайло Леонідович (2009) • Джон Тейт[en] (2010) • Джон Мілнор (2011) • Ендре Семереді (2012) • П'єр Рене Делінь (2013) • Синай Яків Григорович (2014) • Джон Форбс Неш / Луїс Ніренберг (2015) • Ендрю Вайлс (2016) • Ів Мейєр (2017) • Роберт Ленглендс (2018) • Карен Уленбек (2019) • Гіллель Фурстенберг / Григорій Маргуліс (2020) • Ласло Ловас / Аві Вігдерсон (2021) • Денніс Салліван (2022) | |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
