Цвинтар «Кальварія»
Інформація про цвинтар
48°37′26″ пн. ш. 22°17′42″ сх. д.H G O
Країна	Україна
Розташування	Ужгород
Цвинтар «Кальварія» Цвинтар «Кальварія» (Закарпатська область)
Кальварія у Вікісховищі

Кальварія (лат. Calvaria — Голгофа)  — найстаріший та найбільший міський цвинтар Ужгорода.

Цвинтар «Кальварія» знаходиться на однойменній горі у центрі міста, з якої відкривається чудовий краєвид на місто, і навіть видно кордон зі Словаччиною.

Колишня назва цвинтаря «Кальварія» — Церква, бо тут стояла цегольнянська церква, а потім дали їй назву «Даїбоц», окремі вчені схильні приписувати цю назву видозміненому звертанню «Дай Боже». Деякі краєзнавці вважають, що в минулому тут було язичницьке капище.

В 1759 році міщанин Давид Петц подарував свій земельний наділ громаді, а до цього тут росли виноградники і гору називали Виноградною. Цвинтар же фактично був заснований у середині або наприкінці 18 ст. На мапі Ужгорода 1800 року вже відзначено гору Кальварія з каплицею нагорі. Оскільки Голгофа вважається хресним шляхом Христа, його муками, тому на Кальварії є каплички, які символізують шлях Ісуса. У 1826 році за ініціативи місцевого плебана Йожефа Лінці започатковано будівництво першої з чотирнадцяти розташованих на цвинтарі каплиць. До 1828 році на гроші цехів музикантів, чоботарів, дубильників і гончарів були збудовані перші чотири стаційні каплиці, що символізували місця зупинок Ісуса Христа по шляху до місця страти.

З каплицями на Кальварії пов'язані два відпусти, які проводилися у святковій обстановці, з римо-католицькою та греко-католицькою службами й трьома мовами. Саме у зв'язку з відпустами у 1830 році за планами інженера Якоба Лама на Кальварію прорубали окрему вулицю, котра з'єднала тутешні каплиці й цвинтар з містом. Вулицю так і назвали — Кальварія, в радянський час вулиця називалася Цвинтарна, а з середини 1970-х років і донині — Тиха. Пізніше з обох боків вулиці будуються нові цвинтарі: римо-католицьке, греко-католицьке і реформатське.

1839 року сатмарський римо-католицький єпископ за свій кошт збудував п'яту каплицю. До 1850 року на гроші різних благодійників спорудили ще чотири каплиці. Десяту в 1874 році поставив канонік мукачівської єпархії Андрій Чургович. Три останні каплиці, якими завершилося оформлення Кальварії, збудував відомий своєю жертовністю римо-католицький плебан Андраш Будіш.

У повоєнний час комплекс каплиць на Кальварії зазнав значних втрат. Головну каплицю державні органи передали Ужгородському університету, який облаштував у ній обсерваторію (1957). Вона діє донині. Окремі стаційні каплиці зруйнували, а ті, що залишилися без господаря, теж поступово руйнувалися. Тільки на поч. 1990-х рр. їх знову поновили і розписали.

У 1945 р. було прийнято рішення поховати на Кальварії у братській могилі воїнів радянської армії, які загинули у боях за місто наприкінці жовтня 1944 року. Меморіальний цвинтар відкрили 22 липня 1945 року й назвали «Пагорбом Слави». Через двадцять років тут спорудили обеліск^[1].

• Антон Бескид — правник, політичний діяч Закарпатської України. Доктор права. Дотримувався чехословацької і русофільської орієнтації. Губернатор Підкарпатської Русі (1923—1933).
• Йосип Бокшай — український живописець,заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1951), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1958), Народний художник України (1960 р.), Народний художник СРСР (1963 р.).
• Остап Вахнянин — перший український пластовий і культурний діяч на Закарпатті. Редактор «Пластуна», автор праць «Пласт», «Пластовим шляхом за красою життя». Перепохований навесні 1925 року на Личаківському цвинтарі у Львові^[2].
• Дезидерій Задор — український піаніст, органіст, диригент, композитор, педагог в Угорщині, Чехословаччині та Україні. Один з фундаторів закарпатської композиторської школи.

• 

  Адальберт Ерделі — український живописець, один з основоположників закарпатської школи живопису.
• Станіслав Дністрянський — український науковець, академік, правник, політичний діяч. Академік Вільної Української Академії Наук. Дійсний член НТШ.
• Ґабор Дойко (могила не збереглась) — угорський поет.
• Ернест Контратович — український художник, член Товариства діячів образотворчого мистецтва Підкарпатської Русі, член Національної спілки художників України, Народний художник УРСР.
• Андрій Коцка — український живописець. Один із засновників Закарпатської організації Спілки художників України (1946), Заслужений діяч мистецтв УРСР (1971), Народний художник УРСР (1981).
• Андрій Новак — український лікар, вчений та педагог.
• Петро Скунць — український поет, член Національної спілки письменників України з 1962 року.
• Петро Сова — історик та дослідник Закарпаття, перший заступник голови Народної Ради Закарпатської України (1944-1945).
• В'ячеслав Приходько — український художник, член Національної спілки художників України, Заслужений художник УРСР, Народний художник України.
• Федір Потушняк — український письменник, науковець-етнограф, археолог.
• Федір Манайло — український живописець, народний художник України (1976). Член Національної Спілки художників України з 1946 року.
• Золтан Шолтес — художник-пейзажист, Заслужений художник України.
• Марія Біланіна (29 червня 1927, Синевирська Поляна — 1995, Ужгород) — український живописець. Учениця Йосипа Бокшая. Працювала у жанрі портрету.

• Йосип Кобаль. «Ужгород відомий та невідомий». Видавництво «Світ», 2008 р. Обсяг — 196 ст. Тверда обкладинка. ISBN 978-966-603-555-7
• Людмила Сахарова. «Сторінки з минулого ужгородського некрополя „Кальварія“». Наш час.- 2003.- 8 лип.- С. 2.

• Цвинтар «Кальварія», м. Ужгород [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• Кальварія: Жива пам'ять про місто мертвих [Архівовано 12 листопада 2016 у Wayback Machine.]