Йосиф (Жук)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Йосиф (Жук) Жук Йосиф | |
|---|---|
| предстоятель Української православної церкви в Америці (засновник) | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 24 грудня 1872 Підкамінь, Королівство Галичини та Володимирії |
| Смерть | 23 лютого 1934 (61 рік) Сейнт-Пітерсберґ, Флорида, США |
| Громадянство | українець |
| Освіта | Львівська греко-католицька семінарія |
| Ступені | доктор богослов’я |
| Служіння в церкві | |
| Конфесія | УГКЦ УПЦ |
| Рукоположення | 1899 |
| Нагороди та відзнаки | |
  Матеріали до статті на Вікісховищі | |
Йосиф Жук (англ. Joseph A. Žuk; 24 грудня 1872, Підкамінь, Королівство Галичини та Володимирії — 23 лютого 1934, Сент-Пітерсбург, Флорида, США) — засновник і перший предстоятель Української православної церкви в Америці, яка на момент його смерті була неканонічною, але в 1936 році прийнята до юрисдикції Константинопольського патріархату.
Йосиф Жук народився 24 грудня 1872 року в селі Підкамінь (нині Львівська область) у греко-католицькій родині[1].
Закінчив Духовну семінарію в Станиславові, навчався у 1895—1897 роках Львівській греко-католицькій семінарії, потім в єзуїтській колегії Канізіянум в Інсбруці[1].
У 1899 році, ставши єпископом, Андрей Шептицький взяв Йосифа Жука до себе секретарем і висвятив його на священника[1]; це була перша хіротонія, здійснена Шептицьким[2].
У 1904 році Йосиф Жук захистив докторську дисертацію у богословській колегії «Канізіянум» (Австро-Угорщина)[1].
Після того як Андрей Шептицький став главою УГКЦ, він призначив Йосифа ректором Львівської греко-католицької семінарії[2].
Потім він був зведений у сан митрата і призначений генеральним вікарієм архієпископа Сараєвського Йосипа Штадлера[3]. Йосиф Жук прибув до Сараєво 1 жовтня 1910 року. Генеральним вікарієм пробув до 1 травня 1913 року, потім був призначений священником в церкві святої Варвари у Відні[4].
У 1924 році переїхав до Канади[5]. Служив на різних парафіях[1].
Прагнення Ватикану латинизувати американських греко-католиків привело його у 1928 році до рішення перейти до православ'я. У 1929 році, американські греко-католики, що сумнівалися у канонічності Іоанна Теодоровича і конфліктували з єпископом Костянтином Богачевським, провели нараду в Аллентауні (штат Пенсильванія). Разом вони вирішили створити Українську православну єпархію. Духовно її почав опікати сирійський єпископ Афтіміос Офейш — лідер однієї з невизнаних американських юрисдикцій.
У 1931 році учасники наради українських греко-католицьких парафій у Північній Америці обрали священника Йосифа Жука кандидатом на єпископське рукоположення. Разом з тим, Йосиф Жук та духовенство, що його підтримувало, не бажали переходити в підпорядкування Іоанна Теодоровича, який не мав апостольського спадкоємства.
Єпископ Вінніпегський Арсеній (Чаговцов) писав у листі єпископу Леонтію (Туркевичу) 24 жовтня 1931 року[6]:
|
Усюди і в Америці і в Канаді організовують якісь нові православні церкви з Жуками та іншими, а ми, Православні, мовчимо і спостерігаємо, як наші вівці разбрідаются чужими огорожами. Чому нам не увійти в угоду з усіма православними єпископами, тут греки, серби, болгари, сиро-араби і не поговорити на Соборі про заходи та засоби до збереження споконвічного (Початкового, стародавнього) Православ'я. Я боюся вмирати, залишаючи Церкву в такому хаосі. | 
|
25 вересня 1932 року Йосиф Жук був висвячений на єпископа Нью-Йоркського. Хіротонію звершили архієпископ і Примас Американської православної католицької церкви Євфимій (Офеш), єпископ Лос-Анджелеський Софроній (Бишара), єпископ Монреальський Еммануїл (Абу-Хатаб) (Північно-Американська митрополія) та сирійський єпископ Афтіміос Офейш. Після цього до Йосифа Жука приєдналися впливові українські священники Теодоровича. Згодом Афтіміос одружився з молодою сирійською протестанткою й УПЦ в Америці очолив Йосиф Жук. Між двома українськими Церквами в США почалася запекла боротьба за вплив на громаду[7].
Окормляв до того часу приблизно півдюжини українських парафій АПКЦ. Після розпаду АПКЦ в 1933 році Йосиф Жук створив Українську православну церкву Америки.
9 листопада 1933 року він оголосив, що в підпорядкованих йому парафіях у неділю 26 листопада відбудеться день жалоби. В цей день у парафіях здійснять «панахиду за душі нещасних наших братів і сестер, що померли страшною голодовою смертю на Великій Україні, за всіх тих, що в тюрмах чрезвичайки, на Соловецьких островах, на Сибіру, далеко від Рідної Землі сконали»[8].
Також Йосиф Жук почав переговори з Константинопольським патріархатом аби врегулювати свою канонічність.
Але Йосиф Жук не встиг це завершити. Він загинув від рук радянських спецслужб[7] 23 лютого[9] 1934 року в Сент-Пітерсбурзі, штат Флорида.
Похований Йосиф Жук поблизу церкви на кладовищі міста Перт Амбою[10]. На його похороні був присутній Архієпископ Американський Афінагор І (Спіру). Він сприяв переходу жуківців під омофор Константинополя. Як стверджує О. Хомчук, «від того часу ця Церква стала грати роль одинокої канонічної УПЦ проти неканонічної УАПЦ[7]».
У 1936 році українські парафії, які духовно окормляв Йосиф Жук, увійшли до юрисдикції Константинопольського патріархату.
- Орден Залізної Корони ІІІ ступеня (1914)[11],
- ↑ а б в г д Михайло H. Марунчак Биографічний довідник до исторіï украïнців Канади, Том 1 на «Google Books»
- ↑ а б УКРАЇНСЬКІ ВІСТІ, Український Католицький Тижневик у Канади від 28 лютого 1938 року. — С. 1-2.
- ↑ Митрополит Андрей Шептицький и греко-католики в Росіï: Документи и матеріяли, 1899-1917 на «Google Books»
- ↑ Канадське Об'єднання Українців Колишньої Юґославії: From Our History / З нашої історії. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 29 січня 2019.
- ↑ Йосиф Жук [Архівовано 29 січня 2019 у Wayback Machine.] // Енциклопедія українознавства. В 10-ти т. / Гол. ред. В. Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 липня 2011. Процитовано 29 січня 2019.
((cite web)): Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ а б в Українська православна діаспора. Ч. 1. Заснування церковних структур. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 29 січня 2019.
- ↑ Українська емігрантська газета «Свобода» від 27 листопада 1933 року [Архівовано 20 липня 2021 у Wayback Machine.]. — С. 1.
- ↑ Жук Йосип. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 29 січня 2019.
- ↑ Стр. 594 — Almanach-UNA-1936-Jubilee-Book. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 19 жовтня 2013.
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien, 1918. — S. 106.(нім.)
- Bishop Joseph Zuk: A brief biographical overview [Архівовано 29 січня 2019 у Wayback Machine.]
| Ректори Львівської духовної семінарії (1783—1945) | Антоній Ангелович (1783-1784) · Михайло Щавницький (1784-1787) · Антоній Ангелович (1787-1796) · Микола Скородинський (1796) · Яків Лабчинський (1796) · Микола Скородинський (1796-1797) · Костянтин Сабатовський (1797-1806) · Іван Гарасевич (1807) · Федір Фединкевич (1807-1808) · Федір Мохнацький (1808-1813) · Іван Лаврівський (1814-1820) · Гавриїл Дубовицький (1820-1829) · Семен Вислоцький (1829-1830) · Стефан Теліховський (1832-1836) · Венедикт Левицький (1836-1837) · Григорій Яхимович (1837-1841) · Іван Бохенський (1842-1850) · Іван Слимаковський (1850-1878) · Володислав Бачинський (1878-1881) · Олександр Бачинський (1883-1893) · Лев Туркевич (1893-1902) · Григорій Хомишин (1902-1904) · Йосиф Жук (1904-1910) · Йосиф Боцян (1910-1920) · Теодосій Галущинський, ЧСВВ (1920-1926) · Йосиф Сліпий (1926-1944) · Іван Чорняк (1944-1945) |  |
|---|---|---|
| Ректори Львівської духовної семінарії (1990 — до нині) | Филимон Курчаба, ЧНІ (1990-1991) · Юліан Вороновський, Студит (1991-1993) · Степан Меньок, ЧНІ (1994-1998) · Богдан Прах (1998-2007) · Святослав Шевчук (2007-2009) · Миколай Фредина (2009-2013) · Ігор Бойко (від 2013) | |
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
