Йосиф
Народився	невідомо невідомо
Помер	25 лютого 1653(1653-02-25) невідомо
Країна	Річ Посполита
Діяльність	філософ
Заклад	Києво-Могилянська академія
Конфесія	православ'я
Висловлювання у Вікіцитатах

Кононович-Горбацький Осип Кононович (чернече ім'я Йосиф (на початку XVII ст., ймовірно, в Галичині — 1653, Могильов) — український вчений, філософ, єпископ Мстиславський, Оршанський і Могильовський. Ректор Києво-Могилянської академії. Походив з міщанської сім'ї.

Народився на початку XVII століття, імовірно, в Галичині у міщанській сім'ї.

Вчився за кордоном (ймовірно, в Замойській академії^[1]). У джерелах відомості про Кононовича-Горбацького з'являються під 1635 рік, коли його було запрошено зі Львова на викладацьку роботу до Києво-Могилянської академії.

1635/1636 навчального року — професор риторики, 1639—1642 — професор філософії, 1642—1646 — ректор Києво-Могилянської академії, 1646—1650 — ігумен Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. Мав двір на Подолі, недалеко від КМА, поряд із двором А. Киселя. 2 травня 1650 затверджено королівським привілеєм на єпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського.

Кононович-Горбацький був високоосвіченою людиною, чудово знав мови, античних авторів, орієнтувався у сучасних йому напрямах філософської й богословської думки. Сподвижник П. Могили, своєю освіченістю заслужив його особливу увагу. Як і І. Трофимович-Козловський, С. Почаський, І. Оксенович-Старушич, працював разом з П. Могилою над «Требником» (К., 1646). Брав участь у створенні «Православного сповідання віри». Працю було розглянуто на Київському духовному соборі (вересень 1640), а згодом на православному помісному соборі в Яссах (15 вересня— 30 жовтня 1642) і затверджено 11 березня 1643 чотирма патріархами Сходу — Константинопольським, Александрійським, Антіохійським та Єрусалимським, які визнали її відповідною догматам християнської церкви. Представляли «Сповідання» на Ясському соборі І. Трофимович-Козловський, І. Оксенович-Старушич та Кононович-Горбацький. Там усі вони, за свідченням патріарха Нектарія, показали себе «мужами істино гідними подиву й всякою мудрістю й знаннями прикрашеними» й були визнані докторами богослов'я.

Помер Кононович-Горбацький в сані єпископа Мстиславського, Оршанського і Могильовського. Похований у Могильовському Спасо-Преображенському соборі.

Вивчення теоретичної спадщини Осипа Кононовича розпочалося у середині XX століття. Неабиякий інтерес має наукова творчість вченого для з'ясування типу й рівня філософської думки початкового періоду Києво-Могилянської академії, яка тоді вперше в історії духовного життя України поставила питання про філософську рефлексію на теоретичному рівні. Відповіддю була викладацька діяльність Кононовича-Горбацького. Його праця «Ученіє о школах» сповнена турботою про розвиток і розповсюдження освіти в Україні. Саме в піднесенні освітнього рівня українського народу, його ученості вбачав силу, що зможе протистояти поширенню католицизму.

Кононович-Горбацький — автор найстарішого в Україні курсу риторики «Orator Mohileanus Marci Tullii Cicero-nis apparatissimis partitionibus excultus» («Оратор могилянський, прикрашений найдосконалішими ораторськими розділами Марка Тулія Цицерона»), читаного ним у 1635/1636 навчальних роках. У риториці Кононович-Горбацький наголошує, що оратору, який прагне досягти найвищої досконалості, необхідно мати високу різнобічну освіту, найбільше — історичну й філософську.

Розглядаючи питання гносеології, Кононович-Горбацький обирав для своїх творів форму полеміки з визначними представниками так званої другої схоластики, течії, започаткованої в Іспанії Фонсекою, Каетаном, Суаресом. У процесі полеміки розкриваються погляди Осипа Кононовича на природу сущого, категорії, роль інтелекту в пізнанні, утверджується думка про силу людського розуму, завдяки якому людина, піднімаючись, «наче по щаблях», пізнає дійсність. Ці погляди характерні для філософів епохи Просвітництва. З іменем Кононовича-Горбацького пов'язується й утвердження в Україні раціоналістичної філософії, перехід від властивого східним слов'янам «життя в істині» (тобто по вірі), від постановки питання «як мудро жить?» до теоретичного осмислення світоглядних проблем.

«Логіка» Кононовича-Горбацького при цьому формувала культуру мислення, виходячи на новий рівень розробки філософського питань. За схоластичною формою творів першого визначного академічного філософа проступають ідеї, навіяні новим часом: «Логіка — це якнайкраща мати наших талановитих початківців, з найплодючіших та найнеосяжніших ланів якої всмоктуємо і примножуємо раціональне знання». Зусиллями Осипа Кононовича духовну традицію «софійного» світовідчуття було переведено на рефлексивно-теоретичний рівень.

Трактат «Оратор могилянський» відзначається вишуканим стилем та мовною вправністю. Цей курс визначив зміст і стиль творчості багатьох українських поетів доби бароко на рівні методу, породив критерії і вимоги до тогочасної поезії — пишність, урочистість. Якщо у «Логіці» він прагнув добитися точності в опануванні мови, то його риторика навчає правил використання мови, цим самим розвиваючи її. Філософська думка Кононовича-Горбацького знайшла продовження і розвиток у творчості його учнів і послідовників: І. Ґізеля, Й. Кроковського, С. Яворського, Т. Прокоповича, Г. Кониського.

• Кононович-Горбацький, Йосиф // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Хижняк 3. І. Києво-Могилянська академія. — К., 1981.
• Хижняк З. І. Кононович-Горбацький (Горбацький) Осип [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 33. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Петров Н. И. Киевская академия во второй половине XVII века. — К., 1895. (рос.)

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Йосиф (Кононович-Горбацький)

• Кононович-Горбацький Йосиф // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

п о р Єпископи Могилевські і Мстиславські
Річ Посполита	Йосип (Бобрикович) (1632–1635)  • Сильвестр (Коссов) (1635–1647)  • Ігнатій (Оксенович-Старушич) (1650)  • Йосиф (Кононович-Горбацький) (1650–1651)  • Методій (Филимонович) (1661)  • Йосип (Тукальський-Нелюбович) (1661–1664)  • Феодосій (Василевич) (1669–1677)  • Серапіон (Полховський) (1697–1704)  • Сильвестр (Четвертинський) (1707–1728)  • Арсеній (Берло) (1729–1733)  • Йосиф (Волчанський) (1735–1742)  • Єроним (Волчанський) (1744–1754)  • Георгій (Кониський) (1755–1795)
Російська імперія	Афанасій (Вольховський) (1795–1797)  • Іларіон (Кондратковський) (1797)  • Анастасій (Братановський-Романенко) (1797–1805)  • Варлаам (Шишацький) (1805–1813)  • Даниїл (Натток-Михайловський) (1813–1821)  • Йоасаф (Сретенський) (1821–1827)  • Павло (Павлов-Морев) (1827–1831)  • Гавриїл (Городков) (1831–1837)  • Смарагд (Крижановський) (1837–1840)  • Ісидор (Нікольський) (1840–1844)  • Анатолій (Мартиновський) (1844–1860)  • Євсевій (Орлинський) (1860–1882)  • Віталій (Гречулевич) (1882–1885)  • Сергій (Спасський) (1885–1892)  • Павло (Вільчинський) (1892)  • Іриней (Орда) (1892–1893)  • Євгеній (Шерешилов) (1893–1896)  • Мисаїл (Крилов) (1896–1904)  • Стефан (Архангельський) (1904–1911)  • Костянтин (Буличьов) (1911–1925)
СРСР	Ніфонт (Фомін) (1922–1924)  • Никон (Дегтяренко) (1924–1927)  • Йоасаф (Шишковський-Дрилевський (1927–1928)  • Феодосій (Ващинський) (1929–1933)  • Петро (Соколов) (1930)  • Павлин (Крошечкін) (1933–1934)  • Йосаф (Жевахов) (1934–1936)  • Олександр (Раєвський) (1936–1937)
Райхскомісаріат Остланд	Філофей (Нарко) (1942—1944)
Республіка Білорусь	Максим (Кроха) (1989–2002)  • Філарет (Вахромєєв) (2002)  • Софроній (Ющук) (з 2002)