Жан Кокто
Jean Maurice Eugène Clément Cocteau
Кокто 1923 року
Ім'я при народженні	фр. Jean Maurice Eugène Clément Cocteau
Народився	5 липня 1889(1889-07-05) Мезон-Лафіт, Іль-де-Франс, Франція
Помер	11 жовтня 1963(1963-10-11) (74 роки) Мії-ла-Форе, Іль-де-Франс, Франція ·інфаркт міокарда
Поховання	Chapelle Saint-Blaise-des-Simplesd[1]
Громадянство	Франція
Національність	француз
Діяльність	режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер
Alma mater	Кондорсе
Мова творів	французька
Роки активності	1908 — 1963
Жанр	драма і трагедія
Magnum opus	Q56737517?
Членство	Французька академія, Німецька академія мови і поезії, Королівська академія французької мови і літератури Бельгії (11 жовтня 1963)[2] і Société des poètes françaisd
Мати	Eugénie Cocteaud
Автограф
Нагороди
Сайт: www.jeancocteau.net
Жан Кокто у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

|Lib= |Член КПРС:=

Жан Кокто́ (фр. Jean Cocteau; 5 липня 1889 — 11 жовтня 1963) — французький режисер, письменник, актор, художник, кінорежисер, діяч мистецтва, відома фігура інтернаціонального авангарду першої половини XX ст.

Народився 5 липня 1889 року в Мезон-Лаффітт, Франція. Син адвоката і художника-аматора, який наклав на себе руки, коли синові було 9 років. Дід Кокто, який й виховував Жана, влаштовував у себе вдома аматорські концерти, був меломаном і колекціонером, в тому числі музичних інструментів. У сімейній колекції були картини Енгра, Делакруа, грецькі статуї. Своїм вихованням і освітою, як вважав Жан Кокто, він був зобов'язаний своєму дідові.

Навчався в одному з кращих ліцеїв Парижа — ліцеї Кондорсе.

У 1910—1920 роки сформувався як поет, віддавши данину дадаїзму в збірнику «Вірші» і сюрреалізму в збірнику поезії «Опера». Став особливо відомий як художник-графік, був прихильником кубізму. Художнє сприйняття і мислення Жана Кокто формувалося під впливом естетики, поглядів і співпраці з Еріком Саті, а також російського балету Сергія Дягілєва, музики Ігоря Стравінського, художніх робіт Пабло Пікассо і поезії Гійома Аполлінера.

З середини 1910-х років увійшов в мистецькі кола Парижа, познайомився з Марселем Прустом, Андре Жідом, Сергієм Дягілєвим, Пабло Пікассо, Еріком Саті й іншими, вплинув на сюрреалістів (потім конфліктував з А. Бретоном), пізніше зблизився з Жаном Маре й Едіт Піаф.

У роки Другої світової війни засуджував колаборантський Режим Віші. У 1949 був нагороджений орденом Почесного легіону.

У 1932—1934 рр. жив з російською актрисою, княжною Наталією Павлівною Палей. Пара розлучилася після того, як Палей втратила дитину від Кокто.

Жан Кокто ніколи не приховував своєї гомосексуальності. Він був автором, злегка гомоеротичного і напівавтобіографічного, Le livre blanc (перекладається як «Білий листок» або «Біла книга»), виданого анонімно в 1928 році. Він ніколи не відкидав свого авторства, а пізніше видання роману містить його вступ і малюнки.

Кокто 25 років прожив з актором Жаном Маре після знайомства з ним у 1937 році в Парижі. Їхні стосунки не афішувалися, але і ні для кого не були секретом. Свого коханого Кокто зняв у багатьох фільмах.

Був католиком^[4].

Помер від серцевого нападу в його шато в Міллі-ла-Форет, Ессон, Франція, 11 жовтня 1963 року у віці 74 років. Його подруга, французька співачка Едіт Піаф, померла за день до цього, але про це оголосили лише вранці, у день смерті Кокто. Повідомляли, що серце Жана не витримало, почувши про смерть Піаф. Насправді, за словами автора Роджера Пейрефітта, Кокто був спустошений після конфлікту з його давньою подругою Франсін Вейсвайлер.

Відповідно до його побажань, Кокто похований під підлогою Chapelle Saint-Blaise des Simples in Milly-la-Forêt.^[5] На епітафії його надгробку на підлозі каплиці написано: «Я залишаюся з тобою» («Je reste avec vous»).

У 1955 був обраний членом Французької академії, Королівської Академії Бельгії. Командор Ордена Почесного Легіону, член Академії Малларме, багатьох національних Академій світу, почесний президент Каннського кінофестивалю, Академії джазу та ін.

У Мії-ла-Форе діє будинок-музей Жана Кокто.

Різнобічно обдарована особистість, Кокто проявив себе у різних мистецьких напрямах. І якщо для інших це було небезпечно, бо не давало змоги якісно виявити себе в якомусь жанрі, Кокто щасливо уникав легковажності й прохідних, малоцікавих робіт.

Свої літературні праці друкував в американському часописі «Літтл Ревю» з 1916 року. Написав декілька лібрето для опер, ораторій, балетів.

Особливе місце у творчій біографії Жана Кокто посів скандальний балет «Парад», який поставив на сцені Дягілєв Сергій Павлович у межах «Російських сезонів». Він став першою сюрреалістичною виставою в Парижі й наробив багато галасу, викликав обурення і спротив. Сценографія доповнювалась творами Джорджо де Кіріко, Пікассо. І, здається, ці декорації були найкращою складовою вистави, де були порушені канони класичної вистави й балету як такого.

Погруддя Кокто в похилому віці • Каплиця, побудована Кокто

Він відчував недостатність свого акторства чи участі у виставах. Серед позатеатральних робіт, наприклад, архітектура (побудував каплицю).

Як художник Кокто́ узявся за створення театральної афіші. Споглядання за репетиціями балерин надихали багатьох художників, серед яких Дега. Не залишився осторонь і Кокто́. Натхнення вразило його на репетиції балерини Тамари Карсавіної. Легка і тоненька, у багатій театральній пачці й на пуантах, на театральній афіші Кокто уславлена балерина виглядає елегантною і тендітною пані й водночас екзотичною квіткою. Афіша Кокто до балету Карла Вебера «Видіння троянди» з Карсавіною стала на один щабель з найкращими афішами Тулуз-Лотрека і мистецтва афіші взагалі. Ця афіша — надбання і гордість багатьох музеїв світу (1911 р., гуаш).

• 1930 — Кров Поета (фр. Le Sang d'un poète)
• 1943 — Вічне повернення (фр. L'Eternel retour) (сценарій)
• 1946 — Красуня і чудовисько (фр. La Belle et la Bête)
• 1947 — Двоглавий орел (фр. L'Aigle à Deux Têtes)
• 1948 — Жахливі батьки (фр. Les Parents terribles)
• 1950 — Коріолан (фр. Orphée)
• 1950 — Орфей (фр. Orphée)
• 1952 — Вілла Санто-Соспір (фр. Villa Santo-Sospir)
• 1960 — Заповіт Орфея (фр. Le Testament d'Orphée)

• Едіп-цар (1927)

Людський голос [Текст] / Жан Кокто ; пер. Оксани Соловей. — Мюнхен: Сучасність, 1974. — 47 с. (Український переклад «Людського голосу» друкований у журналі «Сучасність» ч. 1 (145) за січень 1973 р.)^[6].

Окремі твори Кокто переклали П. Петренко, М. Терещенко, Л. Гнатенко та ін^[7].

• Жовтень 1987 року ― «les Monstres sacrés» («Священні чудовиська»), Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки (режисер ― Роман Віктюк, сценографиня ― Світлана Старцева, виконавиця ролі Естер ― Ада Роговцева). Вистава отримала театральну премію імені Таїрова^[8][9].
• 4 березня 2019 року — прем'єра моновистави «Людський голос» за мотивами п'єси Жана Кокто (постановка театральної групи «Правда/перспектива», автор проєкту та режисер Євген Лапін, виконавиця Віталіна Ізотова). Вистава отримала міжнародне визнання: (травень 2019 року — І Міжнародний театральний фестиваль Solo Plays Fest (м. Київ) — диплом за оригінальне режисерське рішення; вересень 2019 року — VII Міжнародний театральний фестиваль «JoyFest» (м. Київ) — диплом за найкращий театральний експеримент^[10].
• 17 жовтня 2019 року — Міжнародний українсько-голландський проект La Voix Humaine Facetime / Людський голос у рамках Року французької мови в Україні до 120-річчя від дня народження Франсіса Пуленка та 130-річчя Жана Кокто. Музика Франсіса Пуленка, текст Жана Кокто. Концепція, режисура і дизайн — Кріс Колміс (Нідерланди). Голос — Катерина Левенталь (Нідерланди). Партія фортепіано — лауреат міжнародних конкурсів Марія Прилипко (Україна).
• 13 лютого 2020 року ― «Мій Орфей. Жан Кокто», «Alpha» (постановка танцювальної компанії «nEra Dance Company», хореограф-постановник ― Владислав Детюченко, композитор ― Іван Гаркуша, художниця по костюмах ― Катерина Маньковська, у виставі беруть участь: Богдан Кириленко. Володимир Марчук, Владислав Детюченко, Поліна Луканська, Наталія Ждан, Дарія Геращенко, музика ― білоруський гурт Radiofillz)^[11][12].

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Жан Кокто

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жан Кокто

• Листи від Жана Кокто до Жана Маре [Архівовано 13 січня 2019 у Wayback Machine.]

• Офіційний сайт [Архівовано 12 лютого 2015 у Wayback Machine.] (фр.)
• Chez Jean Cocteau (фр.)
• Кокто Ж. Людський голос. 1974. [Архівовано 21 січня 2012 у Wayback Machine.]
• Фотогалерея Жана Кокто і Жана Маре [Архівовано 27 лютого 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
• ЖЖ-спільнота, присвячена Жану Кокто [Архівовано 22 червня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
• Вірш Ж.Кокто «Моя ніч» на Українському порталі поезії

п о р Фільми Жана Кокто Режисер Кров Поета (1932) • Красуня і чудовисько (1946) • Двоглавий орел (1946) • Жахливі батьки (1948) • Орфей (1950) • Коріолан (1950) • Вілла Санто-Соспір (1952) • 8х8: Шахова соната у 8 ходів (1957) • Заповіт Орфея (1960)

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Вікісховище · Last.fm · Songkick Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво AdoroCinema · AllMovie · AllMusic · Carnegie Hall linked open data · Ciné-Ressources · CineMagia · Cinémathèque québécoise · ČSFD · Danmarks Nationalfilmografi · Decine21.com · Deutsche Synchronkartei · Discogs · Elonet · Filmportal.de · Filmweb · Hyperion Records · Internet Broadway Database · Internet Movie Database · International Music Score Library Project · Invaluable.com · KinoPoisk.ru · LyricsTranslate · MovieMeter · MusicBrainz · muziekweb.nl · MyAnimeList · MyMovies.it · Open Media Database · PORT.hu · Rotten Tomatoes · The Numbers · The Movie Database · Unifrance · WhoSampled · Дискографія американських історичних записів · Шведська база даних фільмів · Artnet · Artsy · Athenaeum · Europeana · Frick Art Reference Library · Frick Art Reference Library · Музей Джорджа Істмана · Le Delarge · MutualArt.com · RKDartists · Tabakalera · Архів образотворчого мистецтва (Чехія) · Бриджменська бібліотека мистецтв · Бриджменська бібліотека мистецтв · Міннеаполіський інститут мистецтва · Міський музей (Амстердам) · Музей Вікторії та Альберта · Музей мистецтв Філадельфії · Музей Нової Зеландії Te Papa Tongarewa · Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк) · Національна портретна галерея (Лондон) · Gyldendals Teaterleksikon · Les Archives du spectacle · Theatreonline.com · Theatricalia · Норвезький національний театр · Швейцарський архів виконавських мистецтв Генеалогія та некрополістика FamilySearch Family Tree · Find a Grave · GeneaStar · Geni.com · Roglo · WikiTree Література та бібліографія Aozora Bunko · Archivio Storico Ricordi · Babelio · BiblioNet · Bibliopoche · CoBiS · Digitale Bibliotheek voor de Nederlandse Letteren · Flanders Arts Institute · Goodreads · Hoopla · Index Theologicus · Internet Speculative Fiction Database · Isidore · LibraryThing · LibriVox · NooSFere · Online Books Page · Open Library · Open Library · openMLOL.it · Patrinum · Poetry Foundation · The LiederNet Archive · The Unz Review · WomenWriters · Архів преси XX століття · Бібліотека Александера Тернбулла · Віртуальна бібліотека імені Мігеля де Сервантеса · Каталог фантастичної літератури Вежетті · Проєкт Рунеберг Наука Комітет історичних та наукових робіт Тематичні сайти Archivo de la Real Academia Española · dati.beniculturali.it · discovery.nationalarchives.gov.uk · SNAC · The Ark · Архів Єльського університету · Німецький літературний архів Марбах · Триніті-коледж (Кембридж) · Wolfram Language · Japan Search · Quora Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Велика данська енциклопедія · Велика каталанська енциклопедія · Велика музична енциклопедія (кат.) · Велика норвезька енциклопедія · Універсальна литовська енциклопедія · Хорватська енциклопедія · Шведська національна енциклопедія · Энциклопедия Кругосвет · Brockhaus Enzyklopädie · Cultureel Woordenboek · Enciclopédia Itaú Cultural · Encyclopédie Larousse · Encyclopedia Treccani · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Universalis · Grove Art Online · Internetowa encyklopedia PWN · Lur Hiztegi Entziklopedikoan · Proleksis Encyclopedia · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana · Treccanis Enciclopedia Italiana Довідкові видання Британський музей · Загальний каталог Diamond · ідентифікатор артиста IDU · Міжнародна федерація кінопреси · Alvin · Collaborative InterLingual Index · Deutsche Biographie · Evene · Google Arts & Culture · KulturNav · Munzinger IBA · NNDB · Open Plaques · SNAC · WordNet · NobelPrize.org · Fandom (англ.) Нормативний контроль AAR: 12378675 · Autoritats UB: a1242734 · BanQ: 0000039858 · BAV: ADV10186281 · BIBSYS: 90054937 · BLBNB: 000621139 · BNB: CocteauJean1889-1963 · BNC: a10429128 · BNCHL: 000016118 · BNE: XX1719542 · BNF: 11897143s · BNMM: 000047093 · CANTIC: 981058519960906706 · CCAB: 000046494 · CiNii: DA00319691 · CONOR.AL: 4701030 · CONOR.BG: 9148005 · CONOR.SI: 16982883 · CONOR.SR: 1793895 · CUT: 107638 · DBC: 87097968220572 · EGAXA: vtls001401879 · ERRR: a11231804, a11177251 · FAST: 30254 · Freebase: /m/04135 · GND: 118521349 · GTAA: 89852 · ICCU: CFIV020964 · ISNI: 0000000121208036 · J9U: 987007259882305171 · KRNLK: KAC199605323 · LCCN: n79007043 · LIBRIS: 75kmmhvr1jc418d · LIH: LNB:V*113755;=BI · LNB: 000020137 · MAK: 9810547064305606 · N6I: vtls000059103 · NCF: ncf10240594 · NDL: 00436236 · NKC: jn19990001430 · NLA: 802540 · NLG: 70761 · NLI: 000032687 · NLP: a0000001178527 · NSK: 000026595 · NTA: 068541562 · NUKAT: n93126595 · PTBNP: 48036 · PUSC: 16940 · PUST: 86402 · RERO: 02-A003113492 · RILM: 10277 · RISM: people/62351 · RRL: 22714 · RVK: IH 29040 · SELIBR: 181913 · SHARE: 188970 · SKMASNL: vtls012763775 · SUDOC: 026792680 · ULAN: 500003025 · UPSA: 677314 · VcBA: 495/165666, 495/362062 · VIAF: 12306661 · WorldCat: lccn-n79-007043 · РНБ: 77109475, 7730380