Едіакарій (венд, вендська система, вендський комплекс) — підрозділ верхнього протерозою, представлений комплексом пізньопротерозойських гірських порід, які лежать безпосередньо під породами кембрійської системи. Віковий інтервал — від 635 до приблизно 542,0±1,0 млн років тому, загалом тривавши 94—96 млн років^[3]. Період названий на честь пагорбів едіакара в Південній Австралії, назва пагорбів походить від слова «Ediacara» або «Idiyakra» з мови одного з аборигенних племен в районі хребта Фліндерс. Перш за все пагорби едіакара відомі залишками строматолітів та дикінсонії.

Багато вчених^[хто?] вважають що перший вибух біорізноманіття був саме в едіакарському періоду, тому є припущення початок цього періоду називати Едіакарським Вибухом, або ж Псевдо-Вибух. Псевдо, тому що біорізноманіття — яке по більшості складалось з млинцеподібних без кісткових організмів — не було настільки неподібне, як у Кембрії. У Кембрії з'являються черви, молюски, базальні головоногі та ортоцерасів і базальні ракоподібні.

Палеозоологічно та палеогеографічно едіакарій чітко відособлений від рифею і кембрію, але більш тяжіє до раннього фанерозою, ніж до протерозою. Породи едіакарію простежені на всіх континентах. На території України гірські породи едіакарію поширені в межах Волино-Подільської плити, де представлені льодовиковими відкладами (тилітами) потужністю до 50 м, на яких залягає потужна, до 550 м, товщина вулканогенних порід, перекритих осадовими, переважно морськими, відкладами. У відкладах едіакарського періоду виявлено рештки давніх організмів і водоростей.Офіційну назву було затверджено Міжнародною спілкою геологічної науки в березні 2004 й оголошено в травні того ж року.

Відомий перш за все по реформації Форчун-Гед — мис, розташований приблизно за 1,6 км (0,99 милі) від міста Форчун на півострові Бурін, на південному сході Ньюфаундленду, представляє межу між докембрійськими періодами та кембрійським періодом, 538,8 мільйона років тому

• Палеогеографічна реконструкція

Землю населяли м'якотілі істоти — перші з відомих і широко поширених багатоклітинних тварин. У відкладеннях цього періоду залишки живих організмів є рідкістю, тому що тоді ще не було організмів, що мали скелет, що дає редуцентам та природі швидко знищувати залишки організмів. Тим не менш у деяких місцезнаходженнях у формаціях збереглося немало відбитків м'якотілих істот.

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
• Малаховская Я. Е., Иванцов А. Ю. Вендские жители земли. Архангельск, изд-во ПИН РАН : 2003. 48 с. (рос.)
• Оновлені стратиграфічні схеми нижнього і верхнього венду України / В. Я. Веліканов, В. Г. Мельничук // Геологічний журнал. – 2014. – № 4. – С. 43–56.

Це незавершена стаття з геології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з палеонтології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.