Уйгурська мова характеризується різноманіттям діалектів та говорів. Усі вони, незважаючи на певні розбіжності між собою, насамперед у вимові, взаємозрозумілі.

Є різні класифікації діалектів уйгурської мови. Але майже всі вони зводяться до існування в уйгурській мові трьох основних груп говорів, або діалектів — центрального, південного (хотанського) та східного (лобнорського). Свої класифікації запропонували лінгвісти Е. Р. Тенішев, Р. Ф. Ган та М.Османов.

Поширення набула класифікація Е. Р. Тенішева:

Р. Ф. Ган центральний діалект поділив далі на північну та південну гілки, і включив до першої таранчинський (таранчі), ілійський (Ілійський край) та хамійський (Хамі) говори, а до південної  — тарімський (Тарім), доланський (долани), артушський (Атуш) і могульський говори (могули), при цьому зберігши класифікацію Е. Р. Тенішева. Він також зарахував до південної гілки центрального діалекту черченський (Черчен) і чарклицький (Чарклик) говори.

Надалі було сформовано точнішу класифікацію діалектів та говорів уйгурської мови.

Класифікація діалектів та говорів уйгурської мови Е. Р. Тенішева заснована на чотирьох ознаках: якість фонеми / я /, метафонія, приголосна асиміляція і сполучення дієслів у майбутньому часі.

В основу сучасної літературної уйгурської мови покладено центральний діалект, що охоплює три домінуючі говори: турфанський, ілійський та кашгарський, а також багато говорів місцевого значення: урумчинський, кумульський, карашарський, кучарський, корлинський, аксуйський, яркендський, атушський. Центральним наріччям розмовляє приблизно 90% уйгуромовного населення, у той час двома іншими діалектами користується відносно невелика частина уйгурів.

Норма вимови у літературній мові закріплена за говором ілійських (кульджинських) уйгурів, а літературний стандарт базується переважно на дуже близькому говорі Урумчі.

Існує два стандартні варіанти уйгурської мови:

• Сіньцзян-Уйгурський варіант (характерний для Сіньцзян-Уйгурського автономного району КНР);
• Середньоазійський варіант (розповсюджений переважно на території колишнього СРСР (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан).

Перший стандартний варіант мови, що використовується у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, базується переважно на урумчинському говорі центрального діалекту. Тоді як, середньоазійський варіант заснований в основному на семиріченському говорі, що є похідний від ілійського говору центрального діалекту, а в меншій мірі — на ферганському говорі, дуже близькому до кашгарського говору того ж діалекту.

Відмінності між двома нормативними мовами лежать насамперед в орфографії. Стандартна сіньцзян-уйгурська мова для письма використовує арабський алфавіт (Uyghur Ereb Yéziqi), у той час як стандартна середньоазіатська — кириличну абетку (Uyghur Siril Yéziqi). Розбіжності у лексиці між обома стандартами обумовлені зовнішніми адстратними впливами китайської і російської мов на територіях відповідно Сіньцзян-Уйгурського автономного району і республік Середньої Азії (Казахстані, Киргизстані та Узбекистані).

• Hahn, Reinhard F. (1991), Spoken Uyghur, London and Seattle: University of Washington Press, ISBN 978-0-295986-51-7
• Hahn, Reinhard F. (1998), Uyghur, у Johanson, Lars; Csató, Éva Ágnes (ред.), The Turkic Languages, Routledge, с. 379—396, ISBN 978-0-415082-00-6
• Yakup, Abdurishid (2005), The Turfan Dialect of Uyghur, Turcologica, т. 63, Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, ISBN 3-447-05233-3