Дунчак Аттіла Яношович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Дунчак Аттіла Яношович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження | 2 березня 1940 (84 роки) Ужгород, Угорське королівство | |||
| Країна | .svg){kind=small} Угорське королівство СРСР ЧССР Словаччина | |||
| Навчання | Ужгородське державне художньо-промислове училище (1959) і Ленінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної (1967) | |||
| Діяльність | художник, викладач | |||
| Вчитель | Манайло Федір Федорович і Ентеліс Федір Семенович | |||
| Працівник | Ужгородське училище прикладного мистецтва | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| Нагороди |  | |||
| Сайт | duncsak.com | |||
|
| ||||
Аттіла Яношович Дунчак (нар. 2 березня 1940, Ужгород) — український радянський та словацький художник декоративного і монументального мистецтва, живописець, педагог; член Спілки радянських художників України з 1971 року, Альянсу словацьких художників з 1983 року та Асоціації угорських художників у Словаччині[1].
Народився 2 березня 1940 року в місті Ужгороді (нині Україна). Протягом 1954—1959 років навчався на живопиному відділенні в Ужгородському державному художньо-промисловому училищі у Федора Манайла; у 1961—1967 роках — на факультеті скла і кераміки в Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі імені Віри Мухіної у Володимира Маркова, Костянтина Митрофанова, Федора Ентеліса.
З 1967 року працював викладачем в Ужгородському державному художньо-промисловому училищі[2]. Мешкав в Ужгороді в будинку на площі Корятовича, № 23. 1982 року переїхав до Чехословаччини у словацьке місто Кошиці[1].
Працює в галузях станкового живопису, декоративного (художня кераміка, скло) і монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:
- живопис
- «Автопортрет» (1965);
- «Мадонна XX століття» (1970);
- «Реквієм за Ужгородом» (1978);
- «Хаос» (1980);
- «П'єта» (1980);
- «Місто» (1983);
- «Корабель спогадів» (1984);
- «Падіння» (1984);
- «Дон Кіхот у блакитному» (1985);
- «Карусель» (1985);
- «Ательє» (1985);
- «Манекени для вітрин» (1986);
- «Медовий місяць у Венеції» (1986);
- «Театр» (1986);
- «Автопортет з ляльками» (1988);
- «Про святого, юродивого і жінку» (1990).
- декоративні вставки та пластини «Гуцул» (1966), «Гуцулка» (1У66), «Прага» (1967), «Три музиканти» (1967) і «Верховинки» (1969);
- скульптурна композиція з емалями і поливами «Гуцульське весілля» (1968);
- скульптурні композиції «Рибалка і море», «Ікар» (обидві 1969);
- декоративні блюда «Міфологія» (серія, 1969);
Виконав ескіз керамічного панно «Закарпаття» для фасаду торгового центру села Ракошино (1967)[2].
Брав участь у республіканських виставках з 1966 року, всесоюзних — з 1967 року, зарубіжних — з 1964 року (Манчестер і Глазго — 1965, Прага — 1966 і 1968, Будапешт — 1969[2]). Мав кілька персональних виставок у Кошице, Ужгороді, Празі, Братиславі, Дунайській Стреді, Комарно, Будапешті, Дебрецені та Дьєрі[1].
Роботи художника представлені в художніх галереях Кошице та Ужгорода, в Галереї сучасного угорського мистецтва у Дунайській Стреді, а також в особистих колекціях багатьох європейських країн, Канади та США[1].
- 1997 — Перша премія на Міжнародній виставці живопису в Івано-Франківську;
- 2000 — Пам'ятна медаль Тібора Бороміси;
- 2009 — Гран-прі губернатора Підкарпатського воєводства та Грамота Президента Республіки Польща на Міжнародному трієнале живопису Карпатського регіону «Срібний чотирикутник» у Перемишлі;
- 2013 — Угорський Золотий Хрест Заслуги на знак визнання його творчої діяльності.
- ↑ а б в г д Офіційний сайт Аттіли Дунчака.
- ↑ а б в Художники народов СССР, 1976, с. 495, Т. 3.
- Дунчак Аттіла Яношович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 148.;
- Дунчак, Аттила Яношевич // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1976. — Т. 3 (Георгадзе—Елгин). — С. 495. (рос.)
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
