Дундич Олеко
рос. Олеко Дундич
Ім'я при народженні	хорв. Toma Dundić
Народився	13 квітня 1896(1896-04-13)[1] Грабоваць (Шестановаць), Королівство Хорватія і Славонія, Австро-Угорщина
Помер	8 липня 1920(1920-07-08)[1] (24 роки) Рівне, Польська Республіка ·загиблий у бою
Поховання	Рівне
Країна	РСФРР
Діяльність	військовослужбовець
Знання мов	хорватська
Учасник	Перша світова війна
Нагороди	Почесна революційна зброя
Медіафайли у Вікісховищі

Олеко Дундич (серб. Алекса Дундић, хорв. Aleksa Dundić; австрійське ім'я Тома, відомий під псевдонімами Іван і Олеко; в літературі Олеко; нар. 13 квітня 1896 або 12 серпня 1897, с. Грабовац, Королівство Далмація^[2], за іншою версією час і місце народження точно не відомі^[3] — пом. 8 липня 1920, Рівне) — за однією версією сербський^[4], за іншою версією — хорватський^[5] революціонер, учасник Першої світової війни, громадянської війни в Росії та війни проти УНР в складі більшовицької Росії.

У ранній біографії Дундича є багато неясного: так, не можна точно стверджувати час і місце його народження, чи є справжніми прізвище Дундич та ім'я Олеко, а також національність і віросповідання^[3]. В одних джерелах його називають сербом^[4], в той же час в інших він фігурує як хорват^[6]. За походженням — православний серб^[4], з сербських сільських^[4] мешканців, родом з Королівства Далмація Австро-Угорської імперії. Третє, найбільш пізнє, джерело констатує повну неясність його ранньої біографії, в тому числі місце і час народження, справжнє ім'я та прізвище, називаючи його сербом і не зачіпаючи віросповідання^[3]

Народився в селянській родині, у 12 років виїхав до Південної Америки, де 4 роки працював погоничем худоби в Аргентині та Бразильській республіці. На початку Першої світової війни мобілізований на службу рядовим в Австро-угорську армію^[2].

Служив унтер-офіцером у гусарському кавалерійському полку, потім у 70-му піхотному полку Австро-Угорщини. Полк складався в основному з мешканців боснійської області Срем, а його бійці називалися зібцігерами (нім.) — семидесятниками^[4].

Дундич — чемпіон австро-угорської армії 1914 року серед унтер-офіцерів з фехтування^[4]. Воював у Першій світовій війні на російському фронті. Потрапив у російський полон під Луцьком у травні 1916 року^[4].

У полоні вступив до добровольчого сербського загону Російської імператорської імперії^[4]. Отримав чин підпоручика. Після Лютневої революції став на бік більшовиків^[7], вступив у РСДРП (б).

Влітку 1917 року вступив до Червоної гвардії (ймовірно в Одесі). У березні 1918 року очолив партизанський загін на Донбасі в районі Бахмута, який потім влився в Морозівсько-Донецьку дивізію червоноармійських військ, що відступала до Царицина. Брав участь в обороні Царицина у складі Інтернаціонального батальйону, потім у кавбригаді Крючковського.

В РСЧА служив у кавалерії, з 1919 року в Особливій Донський кавдивізії С. М. Будьонного, потім в 1 кінному корпусі Першої кінної армії. Був помічником командира полку, командир кавалерійського дивізіону при штабі Першої кінної. З червня 1920 року помкомандира 36 полку 6 кавдивізії^[2].

За легендами, які про нього стали складати ще за життя, Дундич відрізнявся неймовірною хоробрістю^[4]. Цю особливість Дундича відзначили Ісаак Бабель у циклі оповідань «Конармія» і Олексій Толстой в романі «Ходіння по муках» (книга 3, «Похмурий ранок»).

Загинув у ході польсько-радянської війни при штурмі міста Рівне Першою кінною армією на території, що потім відійшла (до 1939 року) Польській Республіці.

Був нагороджений Орденом Червоного Прапора та Почесною революційною золотою зброєю.

• Похований у місті Рівне. Його могила в Центральному міському парку ім. Шевченка є одночасно і пам'ятником. Після прийняття у 2015 році Верховною Радою України пакету законів про декомунізацію, у 2017—2018 рр. планувався демонтаж пам'ятника, ексгумація рештків Олека Дундича й перенесення їх до цвинтаря, але у запланований термін ніяких робіт не відбулося^[8][9]. 26 листопада 2019 року було повідомлення про знищення погруддя на могилі невідомими^[10][11]. 9 червня 2022 року пам'ятник, від якого залишився лише постамент, остаточно демонтували, а рештки Дундича перепоховали на Дубенському кладовищі^[12].
• На честь Олека Дундича названі вулиці в Росії та тимчасово окупованих населених пунктах України.

• «Олеко Дундич», фільм 1920 року, знятий режисером Володимиром Касьяновим.
• За мотивами п'єси в 1958 році на студії ім. М. Горького режисером Леонідом Луковим був знятий фільм «Олеко Дундич».
• Образ Дундича-кінармійця використаний також у фільмах «Перша кінна» (1984) і «Ходіння по муках» (1977).
• Драматурги Ржешевський і М. Кац написали п'єсу «Олеко Дундич». П'єса була поставлена в декількох театрах, у тому числі в 1942 році у фронтовій бригаді театру ім. Євг. Вахтангова.
• У СРСР видавництвом «ІЗОГІЗ» була випущена листівка з зображенням О. Дундича.
• У 1975 році була опублікована повість Володимира Богомолова «За ваше завтра», головним героєм якої є Олеко Дундич. Автор припускає, що Олеко Дундич є сербом і обігрує назву його національності: серб — серп^[13].
• Згадка про смерть Олеко Дундича є у повісті «Червоні шаблі» радянського письменника Леоніда Жарікова.

• «Конная армия, ее вожди, бойцы и мученики». Политуправление Первой Конной армии, 1921.
• Дундич Томо // Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энциклопедия. — М., 1983. — С. 201.
• Дунаевский А. М. Олеко Дундич. — М.: Воениздат, 1960. — 143 с.
• Милорад Драгович. «Красный конник Олеко Дундич». (первое издание — 1957). М: Молодая гвардия, 1966
• Молчанов, А. П. Олеко Дундич. — Киев: Госполитиздат УССР, 1959. — 108 с.
• В. В. Зеленин, М. М. Сумарокова. «Легенды и действительность. Загадки и факты из биографии Красного Дундича» // Прометей Т. 5. — М., 1968.
• Сестра героя гражданской войны Олеко Дундича Мара Мустапич в Советском комитете ветеранов войны (1975)^{[недоступне посилання з квітня 2019]}