Дріопітек
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
 Нижня щелепа Dryopithecus fontani, знайдена у Сан-Годе, Франція, у 1856 році
| ||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||
| ||||||||
| Dryopithecus Едуард Ларте, 1856 | ||||||||
Види
| ||||||||
|
Dryopithecus fontani Dryopithecus brancoi Dryopithecus laietanus Dryopithecus crusafonti | ||||||||
Посилання
| ||||||||
|
Дріопіте́ки (лат. Dryopithecus) — вимерлий рід людиноподібних мавп, віднайдених у Східній Африці та Євразії. Представники цього роду жили за часів міоцену (перша епоха неогену, що тривала від 23 млн років тому до 5,3 млн років тому), приблизно 12 — 9 млн років тому. Імовірно, що саме до цього роду належав вид, який був загальним предком горил, шимпанзе і людей (гібонові (гібони, хулоки, номаскуси і сіаманги), як і орангутани, згідно з молекулярними даними, відокремилися від цієї гілки приматів ще раніше, ставши наслідниками іншої гілки нащадків грифопітеків).
Нижня щелепа із зубами і плечова кістка дріопітеків (Dryopithecus fontani) були віднайдені в поселенні Сен-Годан (провінція Верхня Гаронна, південно-західна Франція) у 1856 році французьким палеонтологом Едуардом Ларте[1]. Згодом інші викопні рештки дріопітеків були віднайдені також в Угорщині (Рудабаня, Боршод-Абауй-Земплен)[2], Іспанії (Валлес-Пенедес, Каталонія) [3] та Китаї (Ґансі)[4].
Почавши еволюціонувати в південній частині Східно-Африканської рифтової долини, предок дріопітека (афропітек) 17-18 млн років тому поширився по всьому Африканському континенту й Аравії (геліопітек), згодом, 16,5 млн років тому проник до Азії та Європи (грифопітек) Нащадки грифопітеків, на думку канадського вченого Девіда Бегана, розділились на дві гілки: сільвапітеки та дріопітеки.
Дріопітеки мали довжину 60 см, і, можливо, мали більш довгі передні кінцівки, за допомогою яких пересувався з гілки на гілку методом брахіації, як сучасні орангутани і гібони. Приблизна маса тіла — 20—35 кг.
На вигляд дріопітеки, імовірно, були подібними до сучасних шимпанзе, але передні кінцівки мали пропорційно коротші (трохи довші, аніж задні).
Дріопітеки мешкали переважно на деревах, між якими могли пересуватись методом брахіації. По поверхні землі ходили ще на чотирьох лапах, хоча деякі види (Dryopithecus laietanus та Dryopithecus brancoi) могли бути прямоходячими, на що вказують особливості їх скелета. Харчувались дріопітеки ягодами і фруктами, про що свідчать їхні корінні зуби, покриті дуже тонким шаром емалі.
Дріопітеки можуть бути спорідненими з анойяпітеками (Anoiapithecus brevirostris) з Каталонії, що подібні і до афропітеків і до сучасних людиноподібних. Подібними могли вони бути також і з пієролапітеками (гомінідами з Піренейського півострова) та удабнопітеками (знайденими в місцевості Удабно, Грузія).
Нащадки дріопітеків поділились на дві родини:
- понгіди, що стали предками вищих людиноподібних мавп (шимпанзе, горил), які продовжили проживання на деревах;
- гомініди, яких вважають предками людини, стали пересуватись по поверхні землі і розвинули прямоходіння.
-
Щелепа Dryopithecus fontani, геологічний музей, Копенгаген -
Щелепа дріопітека -
Зображення дріопітека на поштовій марці Узбекистану
- Begun, David R. (2004). Sivapithecus is east and Dryopithecus is west, and never the twain shall meet. Anthropological Science. 113 (1): 53—64. doi:10.1537/ase.04S008.
- Harrison, Terry; Ribot, F; Gibert, J (1996). A reinterpretation of the taxonomy of Dryopithecus from Valles-Penedes, Catalonia (Spain) (PDF). Journal of Human Evolution (31): 129—141. Архів оригіналу (PDF) за 17 жовтня 2012. Процитовано 9 січня 2015. Terry Harrison's faculty page [Архівовано 1 травня 2014 у Wayback Machine.]
- Kordos, László; Begun, David R. (2001). A new cranium of Dryopithecus from Rudabánya, Hungary (PDF). Journal of Human Evolution. 41 (41): 689—700. doi:10.1006/jhev.2001.0523. Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2012. Процитовано 9 січня 2015.
- Palmer, D, ред. (1999). The Marshall Illustrated Encyclopedia of Dinosaurs and Prehistoric Animals. London: Marshall Editions. с. 292. ISBN 1-84028-152-9.
- Pilbeam, David; Simons, E. L. (February 1971). Biological Sciences: Humerus of Dryopithecus from Saint Gaudens, France. Nature. 229 (5284): 406—407. doi:10.1038/229406a0. PMID 4926991.
- Simons, E. L.; Meinel, W. (1983). Mandibular ontogeny in the miocene great apeDryopithecus. International Journal of Primatology. 4 (4): 331—162. doi:10.1007/BF02735598.
- Xue, Xiang-Xu; Delson, Eric (1989). A new species of Dryopithecus from Gansu, China (PDF). Chinese Science Bulletin (34): 223—230. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 9 січня 2015.
- Дріопітеки // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
