? †Дронт-самітник Час існування: пізній голоцен
Охоронний статус
Вимерлий  (1778) (МСОП 3.1)[1][2]
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Голубоподібні (Columbiformes) Родина: Голубові (Columbidae) Підродина: †Дронтові (Raphinae) Рід: †Дронт-самітник (Pezophaps) Strickland, 1848 Вид: † Дронт-самітник
Біноміальна назва
† Pezophaps solitaria (Gmelin, 1789)
Колишній ареал Pezophaps solitaria
Синоніми
Didus solitarius Gmelin, 1789 Pezophaps solitarius Strickland, 1848 Didus nazarenus Abraham Dee Bartlett, 1851 Pezophaps minor Strickland, 1852
Посилання
Вікісховище: Pezophaps solitaria Віківиди: Pezophaps solitaria EOL: 1049953 ITIS: 555611 МСОП: 22690062 NCBI: 187133 Fossilworks: 92333

Дронт-самітник^[3], дронт родригеський (Pezophaps solitaria) — вимерлий нелітаючий птах родини голубових, ендемік острова Родригес, що знаходиться на схід від Мадагаскару в Індійському океані. Генетично, крім голубів і горлиць, його найближчим родичем також був вимерлий маврикійський дронт (обидва види утворили підродину дронтових). Голуб нікобарський — найближчий на сьогодні існуючий родич родригеського і маврикійського дронтів.

Розміром з лебедя, Pezophaps solitaria мав яскраво виражений статевий диморфізм. Самці були набагато більші за самок і досягали до 90 см (35 дюймів) завдовжки, важили 28 кг (62 фунти). Самки ж досягали до 70 см (28 дюймів) завдовжки, важили 17 кілограмів (37 фунтів). Оперення самців було сірим і коричневим, у самок — блідим. Обидві статі мали чорну смужку біля основи злегка гачкуватого дзьоба, а також довгі шию і ноги. Як самки, так і самці були територіальними птахами з великими кістлявими наростами на крилах, які використовувалися в бою. Pezophaps solitaria відкладав єдине яйце, яке по черзі висиджували обоє батьків. Шлункові камені допомагали птахам перетравити їжу, яка включала в себе фрукти та насіння.

Вперше згадується в XVII-му столітті, коли Pezophaps solitaria був докладно описаний натуралістом Франсуа Лега (лідером групи французьких біженців-гугенотів, які були вислані на острів Родригес в 1691—1693). На Pezophaps solitaria полювали люди та інтродуковані тварини, в результаті діяльності яких він вимер наприкінці 1700-х років. Крім записів і малюнків Лега, а також деяких описів сучасників, інформації про птаха не збереглося. Проте в 1789 році в печері були знайдені кілька кісток з субфоссильних решток. Згодом було розкопано понад тисячі кісток.

Pezophaps solitaria є єдиним вимерлим птахом, на честь якої астрономи назвали сузір'я. Воно отримало назву Turdus Solitarius, а пізніше — Самотній Дрізд.

Довгий час маврикійського і родригеського дронтів об'єднували в родину дронтових, так як їх спорідненість з іншими голубами довго залишалося невизначеною. Ці два види також поміщали в окремі монотипічні родини Raphidae і Pezophapidae, відповідно, згідно з припущенням, що кожний з них розвивався самостійно. Останні остеологічні і молекулярні дані привели до прив'язки дронтових до підродини Raphinae, яке є частиною родини голубових.

Порівняльний аналіз гена цитохрома B і рРНК послідовності 12S, взятих зі стегнової кістки родригеського дронта і передплесно маврикійського дронта, підтвердив їх тісну спорідненість і розміщення в межах родини голубових. Генетичні дані також показали, що грівастий голуб у Південно-Східній Азії є їхнім самим близьким родичем після Goura victoria і Didunculus strigirostris. Наступна кладограма показує близьку спорідненість Pezophaps solitaria в родині голубових, а також клади острівних ендеміків, згідно з Шапіро та ін., 2002 ^[4]

Аналогічна кладограма була опублікована в 2007 році, вона відрізняється перевернутим становищем клад з Goura victoria і Didunculus strigirostris, а також включенням Otidiphaps nobilis і Trugon terrestris. У 2002 році дослідження показало, що дивергенція видів маврикійського і родригеського дронтів відбулася на межі палеогену — неогену. Маскаренські острови (Маврикій, Реюньйон і Родригес) є островами вулканічного походження і мають вік менше 10 мільйонів років, тому предки дронта, швидше за все, вміли тривало літати після відділення від свого родоводу. Відсутність травоїдних ссавців, які могли б конкурувати з дронтовими за ресурси на цих островах, дозволило родригеському і маврикійському дронтам досягти великих розмірів. ДНК, узята в Оксфорді з опудала дронта, опинилася в поганому стані, і не використовувалася в дослідженнях викопних решток, тому дані про розмір птахів ще потребують незалежній перевірки.

• DNA yields dodo family secrets. BBC News. 28 лютого 2002. Архів оригіналу за 17 жовтня 2006. Процитовано 6 грудня 2006.
• Cheke, A. S.; Hume, J. P. (2008). Lost Land of the Dodo: an Ecological History of Mauritius, Réunion & Rodrigues. New Haven and London: T. & A. D. Poyser. ISBN 978-0-7136-6544-4.
• Fuller, Errol (2001). Extinct Birds (вид. revised). New York: Comstock. ISBN 978-0-8014-3954-4.
• Fuller, E. (2002). Dodo – From Extinction To Icon. London: HarperCollins. ISBN 978-0-00-714572-0.
• Hume, J. P.; Walters, M. (2012). Extinct Birds. London: A & C Black. ISBN 978-1-4081-5725-1.
• Leguat, François (1708). Voyages et Avantures de François Leguat & de ses Compagnons, en Deux Isles Desertes des Indes Orientales, etc (вид. 2). Amsterdam: Jean Louis de Lorme.
• Rothschild, W. (1907). Extinct Birds (PDF). London: Hutchinson & Co.
• Strickland, H.E.; Melville, A. G. (1848). The Dodo and Its Kindred; or the History, Affinities, and Osteology of the Dodo, Solitaire, and Other Extinct Birds of the Islands Mauritius, Rodriguez, and Bourbon. London: Reeve, Benham and Reeve.
• Amadon, Dean (December 1951). Inbreeding and Disease. Evolution. 5 (4): 417. doi:10.2307/2405692. JSTOR 2405692.
• Hutchinson, G. E. (1954). MARGINALIA. American Scientist. 42 (2): 300—308. doi:10.2307/27826550.
• Hume, J. P. (2003). The journal of the flagship Gelderland – dodo and other birds on Mauritius 1601. Archives of Natural History. 30 (1): 13—27. doi:10.3366/anh.2003.30.1.13.
• Hume, Julian Pender; Cheke, Anthony S. (2004). The white dodo of Réunion Island: Unravelling a scientific and historical myth (PDF). Archives of Natural History. 31 (1): 57—79. doi:10.3366/anh.2004.31.1.57. Архів оригіналу (PDF) за 5 листопада 2019. Процитовано 11 серпня 2013.
• Hume, Julian Pender (July/August 2012). The Dodo: From extinction to the fossil record. Geology Today. 28 (4): 147—151. doi:10.1111/j.1365-2451.2012.00843.x.
• Janoo, Anwar (April–June 2005). Discovery of Isolated Dodo Bones [Raphus cucullatus (L.), Aves, Columbiformes] from Mauritius Cave Shelters Highlights Human Predation, with a Comment on the Status of the Family Raphidae Wetmore, 1930. Annales de Paléontologie. 91 (2): 167—180. doi:10.1016/j.annpal.2004.12.002.
• Livezey, B. C. (1993). An Ecomorphological Review of the Dodo (Raphus cucullatus) and Solitaire (Pezophaps solitaria), Flightless Columbiformes of the Mascarene Islands. Journal of Zoology. 230 (2): 247—292. doi:10.1111/j.1469-7998.1993.tb02686.x.
• de Lozoya, A. V. (2003). An unnoticed painting of a white Dodo. Journal of the History of Collections. 15 (2): 201—210. doi:10.1093/jhc/15.2.201.
• Lydekker, Richard (1891). Catalogue of the fossil birds in the British Museum (Natural History). doi:10.5962/bhl.title.8301. OCLC 4170867.
• McNab, Brian K. (September/October 1999). On the Comparative Ecological and Evolutionary Significance of Total and Mass-Specific Rates of Metabolism. Physiological and Biochemical Zoology. 72 (5): 642—644. doi:10.1086/316701. JSTOR 10.1086/316701. PMID 10521332.
• Newton, Alfred (January 1865). 2. On Some Recently Discovered Bones of the Largest Known Species of Dodo (Didus Nazarenus, Bartlett). Proceedings of the Zoological Society of London. 33 (1): 199—201. doi:10.1111/j.1469-7998.1865.tb02320.x.
• Newton, Alfred; Newton, Edward (1867). On the Osteology of the Solitaire or Didine Bird of the Island of Rodriguez, Pezophaps solitaria (Gmel.). Proceedings of the Royal Society of London. 16: 428—433. doi:10.1098/rspl.1867.0091.
• Newton, Alfred; Newton, Edward (1 January 1869). On the Osteology of the Solitaire or Didine Bird of the Island of Rodriguez, Pezophaps solitaria (Gmel). Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 159: 327—362. doi:10.1098/rstl.1869.0011.
• Newton, Edward; Clark, John Willis (1 January 1879). On the Osteology of the Solitaire (Pezophaps solitaria, Gmel.). Philosophical Transactions of the Royal Society of London. 168: 438—451. doi:10.1098/rstl.1879.0044.
• Owen, R. (1878). XII.—On the Solitaire (Didus solitarius, Gm.; Pezophaps solitaria, Strkl.). Journal of Natural History Series 5. 1 (1): 87—98. doi:10.1080/00222937808682294.
• Pereira, S. L.; Johnson, K. P.; Clayton, D. H.; Baker, A. J. (2007). Mitochondrial and nuclear DNA sequences support a Cretaceous origin of Columbiformes and a dispersal-driven radiation in the Paleogene. Systematic Biology. 56 (4): 656—672. doi:10.1080/10635150701549672. PMID 17661233.
• Rand, A. L. (1954). On the Spurs on Birds' Wings. The Wilson Bulletin. 66 (2): 127—134. doi:10.2307/4158290. JSTOR 4158290. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 11 серпня 2013.
• Shapiro, B.; Sibthorpe, D.; Rambaut, A.; Austin, J.; Wragg, G. M.; Bininda-Emonds, O. R. P.; Lee, P. L. M.; Cooper, A. (2002). Flight of the Dodo (PDF). Science. 295 (5560): 1683. doi:10.1126/science.295.5560.1683. PMID 11872833. Архів оригіналу (PDF) за 25 вересня 2006. Процитовано 11 серпня 2013.
• Storer, R. W. (1970). Independent Evolution of the Dodo and the Solitaire. The Auk. 87 (2): 369—370. doi:10.2307/4083934. JSTOR 4083934. Архів оригіналу за 1 листопада 2019. Процитовано 11 серпня 2013.
• Storer, Robert W. (2005). A possible connection between crop milk and the maximum size attainable by flightless pigeons. The Auk. 122 (3): 1003—1003. doi:10.1642/0004-8038(2005)122[1003:APCBCM]2.0.CO;2.
• Strickland, Hugh Edwin (August 1859). XVI. On some Bones of Birds allied to the Dodo, in the Collection of the Zoological Society of London. The Transactions of the Zoological Society of London. 4 (6): 187—196. doi:10.1111/j.1469-7998.1862.tb08059.x.