Дніпровсько-Бузький канал
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Дніпровсько-Бузький канал | |
|---|---|
.jpg)
| |
| 52°03′26″ пн. ш. 25°39′06″ сх. д. / 52.05722222224977713° пн. ш. 25.651666666694779906° сх. д.Координати: 52°03′26″ пн. ш. 25°39′06″ сх. д. / 52.05722222224977713° пн. ш. 25.651666666694779906° сх. д. | |
| Країна |  Білорусь |
| Розташування | Берестейська обл. |
| Тип | канал |
  Дніпровсько-Бузький канал Дніпровсько-Бузький канал (Білорусь) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Дніпро́всько-Бу́зький кана́л — судноплавний канал в Білорусі, з'єднує річку Піна (притока Прип'яті; басейн Дніпра) з річкою Мухавець (притока Західного Бугу; басейн Вісли). Довжина 196 км (в тому числі каналізована частина річки Піна — 74 км, вододільна частина каналу — 58 км; каналізована частина річки Мухавець — 64 км).
Роботи зі спорудження каналу вперше почалися в 1775 в роки правління останнього короля Польщі Станіслава Августа Понятовського, але незабаром були припинені, будівництво знову розпочато в 1837, основні роботи здійснені в 1846 -1848. Після приєднання Західної Білорусі до Польщі в 1919 і в роки німецько-радянської війни 1941-1945 гідроспоруди каналу руйнувались, після чого відновлювалися.
Канал є частиною магістрального Дніпровсько-Віслянського водного шляху Е-40 (Гданськ — Варшава — Берестя — Мозир — Київ — Херсон). За допомогою каналу теоретично можливий водний зв'язок басейнів Балтійського і Чорного морів. Тим не менш, наскрізне судноплавство цим водним шляхом поки неможливе: в Бресті річка Мухавець перегороджена глухою греблею. Пропуск ряду річкових суден, проданих Білоруссю Польщі в останні роки, здійснювався за тимчасовою схемою: в акваторії Брестського річкового порту викопували штучні шлюзові канали-камери, запускали туди судно, за ними прохід засипали, а попереду розкопували земляну перемичку — і судна виходили на чисту воду.
В 1997 урядом Білорусі прийнята програма реконструкції гідротехнічних споруд Дніпровсько-Бузького каналу, в ході якої здійснюється переобладнання шлюзів під європейські судноплавні стандарти, заміна застарілих гідротехнічних споруд тощо.
У роки існування СРСР основний обсяг перевезень каналом припадав на залізну руду з криворізьких родовищ, що поставляється на металургійні комбінати НДР (в порту Бреста здійснювалася перевантаження на залізничний транспорт). Після об'єднання Німеччини німецькі металурги переорієнтувалися на руду, що видобувається в Німеччині, і вантажообіг каналом катастрофічно знизився (з 7 млн т в 1991 до 420 тис. т в 2004)[1].
Внаслідок Чорнобильської катастрофи на дні річок Прип'ять та Дніпро накопичились радіоактивні матеріали. При проведенні робіт вони можуть потрапити до водопостачання міста Києва та інших за течією.
- ↑ «Київський ТелеграфЪ», № 40, 2005
- Г. Г. Єфименко. Дніпровсько-Бузький канал [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 412. — ISBN 966-00-0405-2.
- Г. Г. Єфименко. Дніпровсько-Бузький канал [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
|
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
