Мирослава Семенівна Гребенюк-Дарманчук
Народилася	11 квітня 1918(1918-04-11) с. Мушкатівка, нині Борщівський район Тернопільська область
Померла	31 січня 1996(1996-01-31) (77 років) Львів
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна	ЗУНР  Україна
Діяльність	музикантка
Знання мов	українська
Медіафайли у Вікісховищі

Мирослава Семенівна Гребенюк-Дарманчук (11 квітня 1918 с. Мушкатівка, нині Борщівський район Тернопільська область — 1996, Львів) — українська бандуристка, медсестра УПА.

Народилася в сім'ї священика.

Закінчивши у 1937 році гімназію, переїхала у Львів, де освоювала танцювальне мистецтво в театральній студії і також займалася у вокальній студії композитора і співака Володимира Балтаровича.

У 1939—1941 вчителювала у с. Більче-Золоте, згодом у містечку Королівка на Тернопільщині. В 1941 році вийшла заміж за секретаря міської ради Юрія Онуферка.

З приходом комуністів брат Євген був замордований більшовиками в Чортківській тюрмі. Чоловіка Мирослави Юрія Онуферка заарештували в армії, куди його забрали, i він загинув у Челябінську. Мирославу, як дружиною заарештованого, розшукували енкаведисти, тому вона пішла в підпілля і працювала медсестрою в загонах УПА. Згодом вона здобула фіктивні документи на ім'я Мирослави Семенівни Дарманчук, під якими жила в с. Миклашів.

Захоплення бандурою прийшло до Мирослави у 1937 під час виступу в Борщеві капели бандуристів Юрія Сінгалевича. Вона поступила до Сінгалевича на науку і швидко освоївши основи кобзарського мистецтва, почала виступати в його капелі, яка працювала при Будинку народної творчості у Львові. Тріо бандуристок, у якому Мирослава Дарманчук^[1] виступала разом із сестрами Марією та Тересою Ваврик, успішно виступило на огляді в Києві, отримавши схвальні відгуки в пресі. Після загибелі керівника капела перестала існувати. Мирослава Дарманчук, правда, ще деякий час успішно виступала (як солістка-бандуристка, співачка і партнерка в танцях Ярослава Чуперчука) в ансамблі «Чорногора».

8 жовтня 1948 її заарештовали і засудили до 25 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав. Каторгу вона відбувала в Інті, потім в Абезі. Там засуджений народний артист Олександр Гринько у скрутний час допоміг Мирославі вижити. Згодом Мирослава почала виступати в художній самодіяльності табору і як солістка-бандуристка (мати передала їй бандуру), i як співачка (співала арії з оперет «Сільва», «Маріца», народні пісні), брала участь у виставах («Наталка Полтавка» та інші).

Наприкінці 1955 Мирославі Гребенюк вдалося повернутися до Львова. Вона створила ансамбль бандуристів при Львівській філармонії, з яким виступала, також вела гурток з навчання гри на бандурі при Будинку вчителя. В 1966—1968 працювала у вокально-інструментальному ансамблі Клубу залізничників.

Як колишня репресована і бандуристка, зазнавала від комуністичного режиму подальших обмежень та переслідування, тому достроково вийшла на пенсію у 50 років, ще два роки працювала надомницею при Львівській галантерейній фабриці.

Померла Мирослава Гребенюк-Дарманчук 1 лютого 1996, похована на 76 дільниці Личаківського цвинтаря, яка відведена для героїв, що боролися за незалежність України.

• Гасай Є. Гребенюк-Онуферко Мирослава Семенівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 410. — ISBN 966-528-197-6.
• Жеплинський Б. М. Кобзарськими Стежинами — Львів, 2002. — 278 с.
• Нескорена Берегиня: Жертви московсько-комуністичного терору ХХ століття. — Львів, 2002.

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про бандуриста чи бандуристку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.