Гордасевич Леонід Олександрович
отець Леонід Гордасевич
Псевдо	отець Леонід Гордасевич
Народився	1912(1912) Батьків
Помер	15 вересня 1990(1990-09-15) Михайлівка, Кам'янський район
Громадянство	СРСР (22 січня 1918 - 14 березня 1923)
Національність	українець
Місце проживання	Кременець, Дубровиця, Кричильськ, Городець, Черкаси.
Діяльність	капелан
Відомий завдяки	Духівник УПА, політв’язень, Громадський діяч
Посада	священик. Язвинки (Лунінецький район нині Білорусь), Парахонськ (Пінський район нині Білорусь), Дубровиця, Михайлівка.
Головував	—
У шлюбі з	Олена Павлівна Хомчук
Діти	Галина (1935), Нона (1938)

Леонід Олександрович Гордасевич (1912, Батьків, Рівненська область — 15 вересня 1990, Михайлівка, Кам'янського району Черкаської області) — православний священник, духівник УПА, в'язень сумління, український громадський діяч.

Народився у 1912 році на Рівненщині, село Батьків. Його батько Олександр Павлович Гордасевич — священник, родом з Острога, який у 1941 р. заарештований московсько-радянськими окупантами і загинув на Соловках. Його матір — Ірина Григорівна Рябчинська, донька священника Григорія Рябчинського та сестра діяча УНР Василя Рябчинського, родом з села Троща, Житомирського повіту Волинської губернії.

Закінчив Кременецьку духовну семінарію. В Кременці познайомився з майбутньою дружиною Оленою Хомчук, яка там навчалась в учительській семінарії. У 1934 році обоє закінчили навчання та одружилися і Леоніда Гордасевича висвячують у священники.

Дружина Хомчук Олена Павлівна, дочка дяка, була розвиненою й освіченою жінкою з певним літературним обдаруванням, чому підтвердженням є декілька публікацій її віршів під псевдонімом Олена Волинянка у 1930 р. у львівському часописі «Жіноча доля» (чч. 21, 41) та американському часописі «Україна» (ч. 21). Вірш «Ідеш від нас, товаришу», був опублікований в журналі «Волинь», він присвячений митрополиту Діонисію, який виплачував їй з сестрою невелику стипендію. Матушка (імосць) Олена дуже цікавилась художньою літературою, що певною мірою передалось старшій дочці Галині. Але сама Олена Павлівна не змогла реалізуватись як митець, через нелегкий час і домогосподарські турботи.

У 1934 році вступає на теологічний факультет Варшавського університету. А дружина Олена в «панській Польщі» не змогла працевлаштуватись учителькою за здобутим фахом, позаяк була українкою. Тому вона залишається жити в Кременці, де 31 березня 1935 року народила першу доньку, майбутню дисидентку і письменницю Галину.

1937 року Леоніда Гордасевича призначають на парафію села Язвинки (біл. вёска Язвінкі) під Лунінцем (нині Білорусь), в храмі Преображення Господнього.

У грудні 1938 року народилась ще одна його донька — Нона.

Зі спогадів доньки Галини Гордасевич, Л. Гордасевич не цікавився світським мистецтвом живопису, співу, театру і літератури. Проте дуже тонко розумівся на іконах, натхненно співав з церковним хором і знав ледь не напам'ять Святе Письмо.

Донька писала:

Коли він відправляв службу, це було як урочиста вистава, а коли говорив проповідь, то сільські жінки заливалися сльозами. А ще мій батько зовсім не цікавився політикою. Найголовніше в його житті – це було виконання священицьких обов’язків, час і сили, які залишались від цього, віддавав сім’ї (воно ж було село, майже натуральне господарство, коли сам ореш, сієш, збираєш, молотиш, везеш у млин молоти, закопуєш на зиму в копці картоплю, привозиш з лісу дрова). Словом, для політики в нього не було ні часу, ні інтересу. Але це не означає, що політика не цікавилась моїм батьком…

Леоніда Гордасевича переслідували всі окупаційні режими в Україні.

Спочатку поляки, за те що «Пан ксьондз займує сєн українізациєн» — лише тому, що розмовляв з парафіянами навіть не українською літературною мовою, а місцевим поліським діалектом. За це священника перекидали з одного приходу в інший. Зокрема в село Парахонськ, Пінського району (нині Білорусь) зі складнішою парафією. Потім пробували ще в якесь село перевести, але Л. Гордасевич не встиг туди навіть переїхати, бо його призначили на парафію храму Різдва Пресвятої Богородиці в м. Дубровиця. Також служив він час від часу в древньому храмі Св. Миколаївського монастиря, біля села Селець Дубровицького району.

Але польська окупаційна влада не заспокоювалась, і щоб остаточно мати підстави для запроторення Л. Гордасевича в концтабір Береза Картузька, дала йому завдання написати реферат, як він оцінює польську національну політику. Від польського концтабору його врятував початок Другої Світової війни і окупація земель Західної України московсько-радянським режимом у змові з нацистською Німеччиною у 1939 р.

Репресивні органи московської окупаційної влади почали вимагати від Леоніда Гордасевича оголосити в церкві парафіянам, що «Бога нєт», і зректися сану. А оскільки він відмовився від виконання вимог комуністичного режиму, то його планували відправити на Соловки.

У 1940 році московсько-радянські каральні органи вже заарештували його батька Олександра Гордасевича. Але не встигли заарештувати його самого, позаяк Адольф Гітлер розпочав війну проти СРСР і радянська влада відступила з території України.

На початку німецької окупації, коли в Дубровиці відродилась «Просвіта» і працював драмгурток, матушка (імосць) Олена Гордасевич була однією з її активних учасниць і грала Галю у виставі «Назар Стодоля» та готувала ролю в «Безталанній». А Л. Гордасевича навіть обрали заступником бургомістра в м. Дубровиця з фінансової частини. Там потрібна була людина, якій всі довіряють, а він був саме такою особистістю. Але при цьому він продовжував виконувати свої священницькі обов'язки.

Так було не довго. Коли розгорнулась антифашистська боротьба на Поліссі, то за виконання капеланських обов'язків у похованні вояків УПА, а також задоволення інших духовних потреб українських партизанів, німецько-нацистський окупаційний режим поставив за мету знищити Л. Гордасевича. Та його вчасно попередила парафіянка, яка працювала секретаркою в Дубровицькій комендатурі. З того моменту він з усією сім'єю змушений був переховуватись в глухих селах Полісся, доки на території Полісся були німецькі окупанти.

Спочатку переховувались у с. Городець (Володимирецький район), потім, у 1944 р., в селі Кричильськ Сарненського району в Рівненській області. Ці події описано в художньому стилі Галиною Гордасевич у повісті «Ноїв Ковчег»^[1].

Після Другої Світової війни Полісся знову окупував московсько-радянський режим, і НКВС поставило священникові Леоніду Гордасевичу вимогу, щоб він на сповіді випитував у людей про «бандерівців», і видавав цю інформацію окупантам. Він дуже високо цінив свій сан і сказав: «Ні, я цього робити не буду. Коли я приймав священицький сан, я складав присягу, що Тайну Сповіді я можу відкрити тільки Богові, і то на Страшному суді.» Йому пригрозили: «Ну, тоді ми вас посадимо — ви про своїх дітей подумайте». — «Ваша воля — садіть, а про моїх дітей Бог подбає.» — Відповів на це Л. Гордасевич.

На початку червня 1946 року за статтею 54-ті-а («зрада батьківщини», тобто московського режиму) священника Леоніда Гордасевича засудили на 10 років відсидіти у концентраційному таборі СРСР. З них 8 років він відбув у найсуворіших комуністичних концтаборах: Братськ, Тайшет, Анчерлаг. На заслані йому ледь не ампутували руки через обмороження, але він вилікувався маючи релігійну надію. Після чого його пересилили на «золоті копальні» Колими в Сусуман (Магаданська область), де він організував найкращий на Примор'ї хор політв'язнів. Це, мабуть, його і врятувало, тому що начальству концтаборів треба було показувати і «культурну роботу», і хоч священників тримали на найтяжчих роботах, але за організацію хору його вивели з шахти.

За час, доки він перебував за ґратами, КДБ 13 березня 1952 року заарештувало і 31 липня 1952 року засудило на 10 років радянських концтаборів його старшу, але ще неповнолітню, доньку Галину.

У 1954 році він був звільнений з ув'язнення у таборі, але його примусили бути на поселенні, де він ще 15 років працював в Берельосі (Республіка Саха) на автобазі. У 1955 році до нього переїхала жити дружина з молодшою донькою.

У 1969 році, коли Леонід Гордасевич пішов на пенсію, він переїхав у м. Черкаси, де придбав собі будинок. В Черкасах відразу почав брати участь у релігійному житті міста: керував церковним хором, підміняв священників і т. д.

Наприкінці 1980-х, за дорученням Митрополита Філарета був приділений священником на одну з парафій у селі Михайлівці поруч з Черкасами.

Помер 15 вересня 1990 р. в автобусі, по дорозі на службу в церкву. Поховали його біля тої ж церкви в с. Михайлівці.

• Овсієнко В. В. Інтерв'ю з Галиною Гордасевич 3 лютого 2001 року. [Архівовано 2 березня 2011 у Wayback Machine.]
• Галина Гордасевич. Біографія [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Царква Нараджэння Божай Маці, вёска Парахонск, Пінскі раён, Брэсцкая вобласць [Архівовано 26 травня 2020 у Wayback Machine.]
• Духовні храми села Селець^{[недоступне посилання з липня 2019]}