Гартман Вітвер
Народився	1774(1774) Імст, Священна Римська імперія
Помер	9 липня 1825(1825-07-09) Львів
Національність	австрієць
Громадянство	Королівство Галичини та Володимирії  Габсбурзька монархія
Навчання	Віденська академія мистецтв
Напрямок	класицизм
Працював у містах	Львів

Га́ртман Ві́твер (нім. Hartman Witwer; вересень—жовтень 1774, Імст — 9 липня 1825, Львів) — львівський скульптор австрійського походження епохи класицизму.

Фактів біографії збереглося вкрай мало. Народився в тірольському місті Імст (Австрія) у родині скульпторів та будівничих. Батько Йозеф Антон (1751—1794 роки), а також молодші брати Якуб та Йоган Міхаель (1775—1811) були скульпторами. Разом з останнім навчався у Віденській академії мистецтв, де, зокрема, Йоган Міхаель отримав першу нагороду по класу скульптури (1799 рік).

Приблизно з 1800 року обидва брати оселилися у Львові. Заснували скульптурну майстерню у будинку на вулиці Личаківській, 20. Займались оздобленням львівських кам'яниць і меморіальною скульптурою переважно на Личаківському цвинтарі. Ймовірно, до 1811 (рік смерті Йогана Міхаеля) роботи виконувались братами спільно. У червні 1818 року Гартман Вітвер вступив до львівського цеху мулярів і каменярів. Після 1820 року творча активність Вітвера дещо знизилась. Останні роки ймовірно співпрацював із Антоном Шімзером. Був одружений у Львові, мав сина. Помер від тифу 9 липня 1825 року у Львові. Авторство більшості робіт Вітвера на Личаківському цвинтарі вдалося встановити завдяки книзі Юліана Марковського від 1890 року, яка базується на невідомих нині джерелах. На пошану Гартмана Вітвера у 1991 році названо львівську вулицю^[1].

• Кам'яні голови на консолях будинку Комарницьких на вулиці Галицькій, 20 (близько 1803 року). Приписуються Вітверам з огляду на манеру та час виконання.
• 15 рельєфів із зображеннями античних богів та путті-ремісників на будинку друкарні Піллерів, що на нинішній вулиці Винниченка, 8, на розі із Личаківською (споруджений близько 1804—1805 років). На центральному аттику встановлено скульптури Марса, Беллони і Афіни. По боках аттику знаходяться статуї Деметри і Аполлона. Наріжний аттик увінчано статуями Меркурія і Геї. Свого часу будинок вважався одним з найгарніших у Львові.
• Оздоблення першої частини кам'яниці Йогана Гауснера і Вінцента Віоланда на нинішньому проспекті Свободи, 1 (1810—1811).
• Оздоблення будівлі готелю «De Russie», що на місці нинішнього готелю «Жорж» (1811).
• Два нижні ряди рельєфів на будинку Матіаса Бауера, що на вулиці Шевській, 10 (1810-ті).
• Будинок Антоніни Кобервайн на вулиці Вірменській, 21 оздоблений рельєфами у 1810-х.
• Рельєф, що зображує бога Хроноса у центрі фасаду будинку на вулиці Вірменській, 23 (1810-ті).
• Оздоблення будинку на нинішній вулиці Чорноморській, 4 (1810-ті). Знищений 1943 року.
• Статуя Фортуни на будинку, що на вулиці Пекарській, 13 (1810—1814).
• Оздоблення консолей балкону на нинішній вулиці Галицькій, 20^[2].

Надгробки на Личаківському цвинтарі.

• На могилі Розалії Вартанович (встановлений близько 1800—1802 років, поле 10).
• Кам'яний хрест обвитий траурною тканиною на могилі Єви Подольської (бл. 1800—1802, поле 2)
• Обеліск губернатора Галичини Йогана Гайструка (помер 1801, поле 10).
• Надгробок Урсули Глоговської (пом. 1803).
• Графині Марії-Анни Понінської з Калиновських (встановлений 1805 року, поле 7)^[3]. Через виразно рококовий характер скульптури дослідники Станіслав Нічея і Роман Дзюбан ставлять під сумнів таку атрибуцію, однак надгробок згадується у списку робіт Вітвера, поданому Юліаном Марковським, із чим погоджується львівський мистецтвознавець Юрій Бірюльов.
• Анерлі Вагнер (пом. 1805).
• Йозефа Венцеля (пом. 1808).
• Надгробок на могилі Г. Войнара, поле 12. Початково зображував сюжет «Жінка, що обіймає за шию журавля». Ймовірно перенесений з іншого поховання і змінений — замість втраченого журавля уміщено згаслий смолоскип. Виконаний до 1808.
• Надгробок у вигляді фігури Святого Станіслава на могилі поручника польського війська, кавалера ордену Почесного легіону Станіслава Новіцького, поле № 7. Виконаний у 1815—1820 роках^[4].
• Надгробок Якуба Печонки. Являє собою збережений фрагмент великої 5-фігурної композиції, що знаходилась початково на іншій могилі (достеменно не відомо чиєї, можливо Катерини Яблоновської). Знаходиться на полі № 71.
• Надгробок Г. Товарницького.
• Надгробки на могилах торговця вином Йозефа Шабінгера (пом. 1808) і Розалії Вартанович (пом. 1799), Юліани Шрангнер (пом. 1809), усі на полі № 10^[5].
• Анонімні могили на полях: № 2 — високий хрест, перев'язаний полотнищем, вирізьблений з вапняку^[6]; № 7 — у ніші постать засмученого юнака в античних шатах, який прикляк на коліно на могилі невідомої родини, встановлена у 1820—1825 роках^[7] та № 10 — невеличкий пам'ятник на невідомій могилі: біля невисокої колони з урною стоїть жалібниця і з виразом смутку обіймає її^[8].
• Ряд надгробків виконаних в останні роки життя у період гіпотетичної співпрації з Антоном Шімзером, зокрема закінчені останнім. До них належать: надгробок професора університету, хірурга Йогана Махана (пом. 1824), Петронели Кульчицької (1820), фігура плачки на могилі Софії Зігель з роду Шартель (пом. 1921, поле № 2)^[9], Амелії Голембської з Шиців (пом. 1825, поле № 10)^[8], чотири надгробки невідомої родини (1820—1825, поле 7).

В інших місцях

• Мармуровий надгробок графині Раціборовської (пом. 1809 року) в парафіяльному костелі в Новому Милятині.
• Надгробок Йозефа Тімі на цвинтарі в дільниці Будапешта Офен (1811 рік).
• Пам'ятник графині Катажини Оссолінської з Яблоновських у Латинському катедральному соборі у Львові (мармур, бронза 1805—1806 роки).

Ймовірно, він є автором надгробку Констанції з Бекерських^[10] гербу Ястребець^[11] (галицька каштелянова,^[12] друга дружина Юзефа Бєльського з Ольбрахциць^[13] і Каспера Рогалінського,^[14]), с. Білявинці поблизу Бучача.

Чотири фонтани на площі Ринок зі статуями Нептуна, Діани, Амфітріти і Адоніса (бл. 1810—1814, вапняк). Перша згадка про скульптури датується січнем 1815 року. Їх спорудження могло бути пов'язане з урочистостями 1814 року, у зв'язку з поверненням імператора Франца I до Відня. Поширеним у мистецтвознавчій літературі XX століття є помилкове датування скульптур 1793 роком, спростоване львівським мистецтвознавцем Юрієм Бірюльовим.

• Бірюльов Ю. О. Брати Вітвери — майстри львівського класицизму // Галицька брама. — № 7—12 (115—120), 2004. — С. 12—15.
• Бірюльов Ю. О. Вітвер Гартман // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — С. 400. — ISBN 978-966-7007-68-8.
• Бірюльов Ю. О. Брати Вітвери і розквіт класицизму у львівській скульптурі початку XIX ст. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. — 2010. — № 7. — С. 85—88.
• Бондар П. Твір Гартмана Вітвера «Жінка, що обіймає за шию журавля». Проблеми атрибуції та іконографії // Народознавчі зошити. — 1—2, 2008. — С. 106—110.
• Вітвер Гартман // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.
• Дзюбан Р. В. Гартман Вітвер. Деякі штрихи до біографії та творчості митця // Поступ. — 1998. — № 210 (7 лист.). — С. 10.
• Дзюбан Р. В. Мистецька спадщина львівського скульптора Гартмана Вітвера // Пам'ятки України: історія та культура. — К., 2004. — № 1. — С. 102—113.
• Загайська Р. Вітер в долоні: Книга проходів Личаківським цвинтарем. — Львів : Апріорі, 2017. — 416 с. — ISBN 978-617-629-367-5.
• Biriulow J. Rzeźba Lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 29—37. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)