Вулиця Нечуя-Левицького Львів
Місцевість	Кастелівка
Район	Франківський
Назва на честь	Нечуя-Левицького
Колишні назви
Ленартовича, Драгоманова, Ленартовича
польського періоду (польською)	Lenartowicza
радянського періоду (українською)	Ленартовича
радянського періоду (російською)	Ленартовича
Загальні відомості
Протяжність	285 м
Координати початку	49°49′56″ пн. ш. 24°01′04″ сх. д. / 49.8323806° пн. ш. 24.0179972° сх. д. / 49.8323806; 24.0179972Координати: 49°49′56″ пн. ш. 24°01′04″ сх. д. / 49.8323806° пн. ш. 24.0179972° сх. д. / 49.8323806; 24.0179972
Координати кінця	49°50′01″ пн. ш. 24°00′53″ сх. д. / 49.8337333° пн. ш. 24.0148611° сх. д. / 49.8337333; 24.0148611
поштові індекси	79013[1]
Транспорт
Рух	односторонній[2], двосторонній
Покриття	бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки	№ 3, 5, 8-11, 11а, 12-17, 19-21, 23[3]
Поштові відділення	ВПЗ № 13 (вул. Бандери, 24)
Забудова	класицизм, віденська сецесія, вілли[4]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Вулиця Нечуя-Левицького у Вікісховищі

Вулиця Нечуя́-Леви́цького — вулиця у Франківському районі Львова, в місцевості Кастелівка. Прямує від перехрестя вулиць Коперника, Вітовського, Героїв Майдану і Сахарова до вулиці Генерала Чупринки, утворюючи перехрестя з вулицею Котляревського.

Від 1895 році мала назву вулиця Ленартовича, на честь польського поета епохи романтизму, етнографа Теофіла Ленартовича. У жовтні 1945 року була перейменована на вулицю Драгоманова, на честь українського публіциста, історика Михайла Драгоманова, але у грудні того ж року повернена передвоєнна назва — вулиця Ленартовича. Сучасна назва від 1946 року — вулиця Нечуя-Левицького, на честь українського письменника Нечуя-Левицького^[5].

В архітектурному ансамблі вулиці переважає класицизм, віденська сецесія та садибна (віллова) забудова^[4]. Декілька будинків на вулиці внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення м. Львова^[3].

№ 11 — житловий будинок споруджений у 1911 році за проєктом Йосипа Делькевича^[6]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 607-м^[3].

№ 11а — житловий будинок виконаний у стилі сецесія Каспером Юліаном Драневичем та Соломоном Рімером (1906, 1907). Фасад завершується високим аттиком. Оздобленням фасаду є пишний, ліпний, рослинний, сецесійний декор, доповнений круглими, кольоровими керамічними плитками та кованими ґратами балконів^[7][8]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 608-м^[3].

№ 13 — житловий будинок виконаний у стилі сецесія Каспером Юліаном Драневичем та Соломоном Рімером (1906, 1907). Кам'яниця пишно декорована сецесійною ліпниною, що доповнена кованими балюстрадами балконів. Фасад у центральній частині завершується криволінійним, високим аттиком^[7][8]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1315-м^[3].

№ 15 — житловий будинок збудований у 1907 році за проєктом Альфреда Захаревича для інженера Яна Лопушинського. Ліпний декор фасаду виконаний з модернізованими ампірними мотивами^[8][8]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1316-м^[3].

№ 17, 19 — житловий будинки зведені у 1907 році Якубом Рисяком для себе та своєї дружини Гелени. Фасад оздоблено ліпним декором з використанням квіткових та рослинних мотивів у тому числі стилізованого буряка. Такі ж мотиви прослідковуються у вітражних вікнах та розписах у під'їзді^[8]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 1641-м та № 1318-м^[3].

№ 18 — житловий будинок збудований фірмою Івана Левинського у 1889—1890 роках^[9].

№ 20 — вілла «Марія» збудована у (1889—1891) роках фірмою Івана Левинського, ймовірно за проектом Юліана Захаревича для родини Мадейських^[10]. Архітектором використано інтерпретацію форм народної карпатської архітектури^[8][9]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 611-м^[3].

№ 23 — житловий будинок споруджений у 1897—1898 роках за спільним проєктом Юліана Захаревича та Івана Левинського в стилі історизму кінця ХІХ століття, наближеному до необароко^[11]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 612-м^[3].

• 
  Житловий будинок
  (Нечуя-Левицького, 13)
• 
  Житловий будинок
  (Нечуя-Левицького, 15)

Від 3 липня 2019 року змінилася організація дорожнього руху на вулицях Богуна та Нечуя-Левицького. Рух на вул. Нечуя-Левицького став одностороннім на ділянці від вул. Чупринки до вул. Котляревського^[2]. Рух на ділянці вулиці Нечуя-Левицького до перехрестя з вулицями Коперника, Вітовського, Героїв Майдану і Сахарова залишився двостороннім.

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — С. 71. — ISBN 966-7022-44-7.
• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 89. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Нечуя-Левицького вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — 528 с. — ISBN 978-966-2154-54-5.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 42. — ISBN 966-603-115-9.

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Нечуя-Левицького І. lia.lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 31 березня 2021.((cite web)): Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)