Велике князівство Владимирське (1169-1389) Владимиро-Суздальське князівство (1157-1169) рос. Великое княжество Владимирское
1157 – 1389 ↓
Герб
Столиця	Ростов, Суздаль і Владимир
Мови	церковнослов'янська, давньоруська
Релігії	православ'я
Форма правління	феодальна монархія
Владимирський Великий князь
- 1157—1174	Андрій Боголюбський
- 1176—1212	Всеволод Велике Гніздо
- 1252—1263	Олександр Невський
Історія
- Засновано	1157
- Ліквідовано	1389
Попередник Наступник Ростовсько-Суздальське князівство Монгольська імперія Московське Князівство
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Велике князівство Владимирське

Історія Росії
Перша генеральна карта Російської імперії, 1734 рік
Доісторичний період Археологічні культури: Історичні епохи: Кам'яна доба Доба бронзи Залізна доба
Середньовіччя Східні слов'яни Хозарський каганат (650—969) Волзька Булгарія (IX—XIII століття) Київська Русь (882—1240) Володимиро-Суздальське князівство (1157—1389) інші Новгородська республіка (1136—1478) Велике князівство Московське (1263—1478) Московська держава (1478—1721)
Нова історія Російська імперія (1721—1917)
Новітня історія Перша світова війна (1914—1918) Російська республіка (1917) РСФСР (1917—1922) Радянський Союз (1922—1991) Міжвоєнний період (1918—1939) Друга світова війна (1939—1945) Велика вітчизняна війна (1939—1945) Російська Федерація (1991—)
За темою Культурна • Мовна • Політична
За регіоном Адигея • Алтай • Алтайський край • Амурщина • Архангельщина • Астраханщина • Башкортостан • Брянщина • Бурятія • Бєлгородщина • Владимирщина • Волгоградщина • Вологодщина • Воронежчина • Дагестан • Єврейська АО • Забайкалля • Івановщина • Інгушетія • Іркутщина • Кабардино-Балкарія • Калмикія • Калужчина • Калінінградщина • Камчатка • Карачаєво-Черкесія • Карелія • Кемеровщина • Комі • Костромщина • Краснодарщина • Красноярщина • Курганщина • Курщина • Кіровщина • Ленінградщина • Липечщина • Магаданщина • Марій-Ел • Мордовія • Москва • Московщина • Мурманщина • Ненецький АО • Нижньогородщина • Новгородщина • Новосибірщина • Омщина • Оренбуржчина • Орловщина • Пензенщина • Пермський край • Приморський край • Псковщина • Північна Осетія (Аланія) • Ростовщина • Рязанщина • Самарщина • Санкт-Петербург • Саратовщина • Сахалінщина • Свердловщина • Смоленщина • Ставропольщина • Тамбовщина • Татарстан • Тверщина • Тива • Томщина • Тульщина • Тюменщина • Удмуртія • Ульяновщина • Хабаровщина • Хакасія • Ханти-Мансійський АО (Югра) • Челябінщина • Чечня (Ічкерія) • Чувашія • Чукотський АО • Якутія (Саха) • Ямало-Ненецький АО • Ярославщина
Інше Назва • Герб • Правителі
Хронологія Категорія • Портал • Інші країни
п о р

Велике князівство Владимирське, Велике князівство Володимирське, Владимиро-Суздальське князівство (1157—1389) — удільне руське князівство на північному сході Русі під керівництвом династії Юрійовичів (гілки Рюриковичів). У 1157—1169 роках існувало Владимиро-Суздальське князівство, після переносу суздальським князем Андрієм Боголюбським столиці з Суздалі до Володимира-на-Клязьмі. 1169 року володимирсько-суздальський князь Андрій Боголюбський захопив Київ і був визнаний Великим князем. Проте він не сів княжити у Києві, але залишився у Владимирі, завдяки чому Владимирське князівство перетворилося на Велике князівство Владимирське.

Велике князівство Владимирське було попередником Московської держави. Одним з уділів Великого князівства стало Московське князівство, чиї князі отримали в Орді ярлик на Великий княжий престол Владимирський й перетворили його на Велике князівство Московське.

З початку XIV сторіччя великі князі Володимирські стали використовувати в своєму великокняжому титулі додаток «всія Русі».

Початково центр князівства був у місті Суздаль, й з середини XII сторіччя — у Володимирі-на-Клязьмі. Суздальське князівство розвинулося з Ростовсько-Суздальського князівства (1125—1157), а те з Ростовського князівства, що було уділом київських князів. У XII сторіччі, за правління князів Юрія Долгорукого та його сина Андрія Боголюбського князівство відокремилося від Києва в ході розпаду Руської держави.

Рубежі Великого князівства Володимирського сягали на півночі Білоозера, верхньої течії Північної Двіни, на північному сході — міста Устюг, на сході — берегів річки Унжа (притока Волги), волзького міста Городець, на півдні — басейну середньої течії Оки, на заході — верхів'їв Волги. Протягом X—XI сторіч стара родоплемінна територія Волзько-Окського межиріччя поступово перетворюється на державно-політичне утворення; сюди переселяється східнослов'янське населення з інших давньоруських земель, головним чином з півдня Русі.

Землі майбутнього князівства з початку I тис. н. е. були заселені фіно-угорськими племенами, мерею та вессю.

Мадярський місіонер Юліан у своїх спогадах про подорож в цю землю, назвав її «ЛандеМеря», що в перекладі означає «Земля Мерян»^[1]. Після колонізації цієї землі Київськими князями вона називалася також Заліссям.

У «Повісті временних літ» під 859 роком є повідомлення, що меря платила данину варягам. У IX—XIII століттях відбувалася слов'янська колонізація цих земель в основному кривичами, ільменськими словінами, в'ятичами та переселенцями з Наддніпрянщини з незначною участю варягів. Під тиском колонізаторів, які правили цими землями, відбувалися процеси асиміляції та водночас витіснення фіно-угорських племен. Асиміляція мері є предметом запеклих наукових суперечок. Остання згадка мері стосується другої половини 14 століття, коли в цих землях оселився преподобний Авраамій Галицький (Чухломський, Городецький). В його житії написано, що, поселившись на озері, він виявив, що там жили «человеци по дубравам некрещении, наричеми меря»^[1].

Територія північного сходу Русі в IX—XII століттях згадується по головних містах як Ростовська, а пізніше — Ростово-Суздальська земля, тобто за назву території взяли назви найбільших міст.

У XII столітті ці землі були об'єднані під владою Андрія Боголюбського, який у 1157 році переніс столицю князівства з Суздаля до Владимира-на-Клязьмі. У 1169 році він послав на Київ велике військо яке взяло столицю Русі та жорстоко пограбувало. Проте після захоплення Києва Андрій не сів княжити в ньому а залишився у Владимирі, чим фактично підкреслив вихід своїх земель зі складу Русі. У XIII — XIV століттях титул великих князів Владимирських вважався титулом верховного правителя Північно-Східної Русі. До XV століття великі князі владимирські та, згодом, московські великі князі не використовували в своєму титулі великокнязівський домен «усієї Русі».

У 1238 році Велике Владимирське князівство було завойовано монголами на чолі з представниками династії Чингізидів і потрапило у васальну залежність, стало підкорятися Золотій Орді. Завдяки покорі завойовникам Владимирські князі втрималися у своєму уділі, отримали від монголів визнання старшинства на Північно-Східній Русі серед інших руських князівств, отримавши на деякий час ярлик на князювання в Києві, але так і не змогли в ньому закріпитися. Під золотоординським патронатом вони змогли розширити свої володіння за рахунок найближчих сусідів.

Олександр Невський був останнім Великим князем Володимирським, що княжив безпосередньо з Владимира. Після його смерті держава розпалася на півтора десятка князівств. Територію власне Великого князівства Володимирського отримував в Орді по ярлику один з удільних князів, який здійснював у Володимирі обряд інтронізації, але залишався жити в родовому князівстві. Так як територія Великого князівства Володимирського залишалася досить великою, її володар отримував не тільки формальне верховенство, але і реальну перевагу над іншими князями.

У 1328 році ярлик на Велике княжіння Владимирське отримав московський князь Іван Калита, з того часу почалося піднесення Московського князівства і Москви як нового центру північно-східної держави. Однак остаточно титул великого князя Владимирського закріпився за московською гілкою Даниловичів лише у правління Дмитрія Донського, який всупереч волі хана Золотої Орди, 1389 року, заповів Велике князівство Владимирське своєму синові Василю І Дмитровичу, що ознаменувало повне поглинання Великим князівством Московським творіння завойовника Києва Андрія Боголюбського, — Велике князівство Владимирське.

Ще до 1432 року Владимир-на-Клязьмі залишався символічним центром Московії, де Великі князі Московські вступали на престол.

• Андрій Юрійович Боголюбський — Володимиро-суздальський князь у 1157—1169 — переніс столицю зі Суздалі до Володимира

• Андрій Юрійович Боголюбський — 1169—1174 — 1169 року став великим князем, але не сів у Києві й продовжив князювати з Владимира
• Ярополк Ростиславич — 1174—1175
• Михайло Юрійович — 1175—1176
• Всеволод Юрійович Велике Гніздо — 1176—1212
• Юрій Всеволодович — 1212—1216
• Костянтин Всеволодович — 1216—1218
• Юрій Всеволодович (удруге) — 1218—1238
• Ярослав Всеволодович — 1238—1246
• Святослав Всеволодович — 1246—1248
• Михайло Ярославич Хоробрит — 1248
• Андрій Ярославич — 1248—1252
• Олександр Ярославич Невський — 1252—1263
• Ярослав Ярославич Тверський — 1263—1271
• Василь Ярославич Костромський — 1272—1276
• Дмитро Олександрович Переяславський — 1276—1281
• Андрій Олександрович Городецький — 1281—1283
• Дмитро Олександрович Переяславський (удруге) — 1283—1294
• Андрій Олександрович Городецький (удруге) — 1294—1304
• Михайло Ярославич Тверський — 1304—1318
• Юрій Данилович Московський — 1319—1322
• Дмитро Михайлович Грізні Очі Тверський — 1322—1326
• Олександр Михайлович Тверський — 1326—1327
• Олександр Васильович Суздальський — 1328—1331
• Іван I Данилович Калита Московський — 1331—1340
• Сімеон Іванович Гордий Московський — 1340—1353
• Іван II Іванович Красний Московський — 1353—1359
• Дмитро Костянтинович Нижегородсько-Суздальський — 1360—1363
• Дмитро Іванович Донський Московський — 1363—1389

• Котляр М. Ф. Владимиро-Суздальське князівство [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 586—587. — ISBN 966-00-0734-5.
• IULIANUS HUNGARUS OP (1.H.13.Jh.): Werke: Epistula de vita Tartarorum, 1237 (Geog) (Itin). — Lit.: BibH; RepF; Schönberger-Kible Nr. 15310; SsOP. — Юліан Угорський O.P., «Лист про життя в Тартарії», 1237, де він називає територію Залісся «ЛандеМеря»
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• История Руси ФАЛЬШИВАЯ ИСТОРИЯ ГОРОДА ВЛАДИМИРА
• История Руси ИСТОРИЯ ВЕЛИКОГО КНЯЖЕСТВА ВЛАДИМИРСКОГО

Словники та енциклопедії Encyclopædia Universalis · Grove Art Online · Internetowa encyklopedia PWN Нормативний контроль Freebase: /m/023hp_ · VIAF: 236813920