Вежа мовчання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Вежа мовчання | |
|---|---|
«Вежі мовчання». Графічна реконструкція Едварда Айвза. 1773 | |
| Країна |  Іран |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Вежа мовчання або дахме (перс. دخمه) — поховальна споруда в зороастрійському релігійному обряді.
Вежі мовчання зазвичай у висоту близько 6 м. Їх споруджували з цегли або каменю на височинах (у давнину деякі іранські громади, які проживали в горах, просто відгороджували ділянку схилу суцільною цегляною стіною[1]). На ґратчастих майданчиках, що на вершинах цих башт, розкладали трупи, що їх потім скльовували птахи — падальники. Звільнені від плоті кістки збирали потім у глибокий колодязь у центрі вежі. У цих колодязях кістки продовжували тліти й руйнуватися, доки остаточні продукти розпаду не були змиті дощовою водою. Будівництво веж мовчання пов'язане з положенням у зороастризмі, згідно з яким «нечисте» мертве тіло не можна віддавати ні землі, ні вогню.
Перша відома згадка про похоронні башти належить до першої половини IX століття. В листі до зороастрійців Самарканда йдеться про дотримання обряду в період, коли стара вежа пошкоджена, а нова ще не побудована[1]. Ймовірно, однак, що вежі будували вже в III–VI століттях, за правління Сасанидів. Слово «дахме» походить від індоєвропейського кореня, що означає «ховати». Спочатку так називали будь-яку могилу, але з розквітом будівництва поховальних веж це слово стали вживати головним чином щодо них[2].
У новий час, з посиленням реформістських тенденцій у зороастризмі, вежі поступово виходили з ужитку, поступаючись місцем похованню тіл у трунах у цементованих могилах, що також дозволяє уникнути контакту нечистих трупів із землею. В Тегерані зороастрійський цвинтар, арамгу, відкрили 1937 року, через два роки — в Кермані, в провінції Єзд — в середині 1960-х років. Ще через десять років єдиним місцем в Ірані, де все ще використовували дахме, залишався Шеріфабад з його консервативною громадою. Тоді ж зороастрійці Індії перейшли до кремації трупів, особливо в перенаселеному Бомбеї[3].
Нині використання веж мовчання в Індії проблематичне зокрема через майже повне зникнення в регіоні птахів-падальників, внаслідок чого процес розкладання тіл йде природним шляхом. З метою збереження традиції над однією з веж мовчання в Індії встановлена система сонячних рефлекторів, що спрямовують тепло для якнайшвидшого розкладання плоті, а також обговорюються проекти з розведення грифів при вежах мовчання[4].
- ↑ а б Mary Boyce. Zoroastrians in tenth-century Iran // Zoroastrians: Their Religious Beliefs and Practices. — Routledge, 2001. — P. 156-162. — ISBN 0-415-23902-8.
- ↑ Мария Молина (Декабрь 2011). И да съест вас собака. Наука в фокусе. Архів оригіналу за 8 листопада 2014. Процитовано 7 листопада 2014.
- ↑ Boyce, 2001, p. 221
- ↑ Sanjeev Srivastava. (18 July, 2001). Parsis turn to solar power. BBC. Архів оригіналу за 13 липня 2015. Процитовано 7 листопада 2014.
- Dakhma // Encyclopedia of World Religions. — Encyclopaedia Britannica, 2006. — P. 275. — ISBN 978-1-59339-491-2.
- Jivanji Jamshedji Modi. The Funeral Ceremonies of the Parsees: Their origin and explanation. — 4th Edition. — Bombay, 1928.
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
