Вакар Григорій Васильович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Григорій Вакар | ||||
|---|---|---|---|---|
| Псевдонім | Гро Вакар або Ґро Вакар | |||
| Народився | 1901 с. Мирони, Мошнягська волость, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія | |||
| Помер | 3 листопада 1937 урочище Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СРСР | |||
| Поховання | розстрільні ями в урочищі Сандармох, Карелія | |||
| Громадянство |  Російська імперія →.svg){kind=small} УНР → СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | поет-футурист, письменник | |||
| Alma mater | Одеський сільгоспінститут | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | сер. 1920-х–1934 | |||
| Напрямок | поет-футурист, письменник | |||
| Жанр | поезія, роман, оповідання, повісті | |||
|
| ||||
Григо́рій Васи́льович Вака́р (відомий під псевдонімом Ґро Вакар або Гро Вакар, Вакар, також у документах фігурує помилкове Вокор[1] (народився 1901 р. в с. Мирони, що нині в Балтському районі Одеської області — розстріляний 3 листопада 1937 [за іншими даними (помилкові) — 27.10.1937] в урочищі Сандармох, Карелія) — український письменник, поет-футурист. Репресований радянською владою.
У деяких джерелах Вакар помилково згадується як один із псевдонімів Олександра Сороки.
Народився в селянській родині. З 1923 року жив в Одесі, навчався на агронома в сільгоспінституті, друкував поезії в окружній газеті «Червоний Степ».
Здобувши вищу освіту, в 1927 переїхав до Харкова, де вступив у літоб'єднання «Нова ґенерація». Працював службовцем, друкував поезії в журналах Всесвіт (журнал) та «Нова ґенерація». З 1934 — в Києві.
Влітку 1934 був уперше заарештований. За кілька місяців вийшов під підписку про невиїзд. Повторно заарештований у листопаді 1934 і засуджений у березні 1935 до п'яти років таборів. Відбував покарання на Соловках. Розстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.
Реабілітований судовою колегією ВС УРСР (14.08.1959) і Архангельським обласним судом (04.08.1965).
Відомий як поет-футурист. У 1932 видав антиколоніальний роман «Поїзди підуть на Париж». На підставі розповідей колишнього учасника Іноземного легіону в Африці написав книгу документальної прози «Румі ріжуть арабів» (румі — так називали араби французів).
Приятелював з поетом Олексою Влизьком.
- ↑ див.: Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії. — Київ: Сфера. — Том 1. — 1997.
- Шевченко С. В. Наган-країна. — Київ : Український пріоритет, 2019. — С. 65—78. — ISBN 978-617-7656-44-8.
- Шевченко С. В. Ґро Вакар: ім'я з мороку Соловків [Архівовано 16 липня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 21. — 12–19 червня.
- Українська авангардна поезія (1910–1930-ті роки): Антологія / Упор. Олег Коцарев, Юлія Стахівська; передм. Олега Ільницького. — Київ : Смолоскип, 2014. — С. 89–99. — ISBN 978-966-2164-71-8.
- Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 56—70, 242.
|
Це незавершена стаття про українського поета або поетесу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
