Вайсблат Нухим Янкелевич
Основні відомості
Народження	2 (14) вересня 1864 Народичі, Овруцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія
Країна:	Російська імперія  СРСР
Заклад:	єшива
Конфесія:	юдаїзм
Смерть:	1925
Київ, Українська СРР, СРСР
Місце поховання:	Берковецьке кладовище
Праці й досягнення
Рід діяльності:	викладач
Основні інтереси:	теологія
Титул:	рабин
Вайсблат Нухим Янкелевич у Вікісховищі

Вайсбла́т Нухи́м Я́нкелевич (їд. ווייסבלאט נחום‎ Вайсбла́т Мена́хем На́хум бен Я́ков, рос. Вайсбла́т Ну́хим Я́нкелевич [Наум Яковлевич]; 2 [14] вересня 1864(18640914) р., с. Народичі Волинської губернії — 16 квітня 1925, Київ) — головний духовний рабин Києва (з 1902 р.), автор праць з Галахи. Очолював рабинський суд громади Києва.

Нащадок засновника хасидизму рабина Бааля Шема Това, правнук визначного кабаліста Якова Копла Лифшица^[he] з Межерічі.

Народився в селі Народичі (Волинська губернія, тепер Житомирська область).

Ще в молодому віці він прославився як «га-Ґадоль мі-Малин» («великий [мудрець] з Малина») — міста, де він жив, заснував єшиву й викладав Тору.  Він писав і публікував трактати, відповідав на галахічні питання, які надходили до нього. Був одружиний із Бертою Лерман, у шлюбі з нею мав 11 дітей.

У 1899 року — обраний духовним рабином Купецької синагоги в Києві. Незважаючи на свою ортодоксальність, був людиною багатогранною, в його квартирі на вул. Жилянській бували як рабини, так й єврейські діячі культури. Товаришував з Шолом-Алейхемом. Вайсблат допомагав жертвам погрому 1905 року. За радянської влади, в 1920-му очолив київський комітет з надання допомоги голодуючим і постраждалим від погромів.

Серед його творів — коментарі до галахічного кодексу «Шульхан арух»: «Матамім у-мааданім»^[1] («Страви та делікатеси», 1909 р.) та «Махаціт га-шекель» («Півшекеля»); пояснення до 613 заповідей «Пардес га-рімонім»^[2] («Гранатовий сад», 1897 р.); есе про етичні та релігійні питання «Алей га-ґефен» («Виноградне листя»); про закони мікви «Маїм тегорім»^[3] («Чисті води», 1906 р.) та інші.

Однак, особливо він прославився складеним ним наприкінці 1880х років «Вічним календарем»^[4].

Праці Вайсблата отримали схвалення з боку провідних знавців Тори того часу, зокрема рабина Іцхака Спектора^[en] з Ковно. Вони донині вивчаються в єшивах і перевидаються. Його книги зберігаються в бібліотеці Хабаду в Нью-Йорку та в колекції Шнеєрсона в РДБ в Москві.

Помер Нухим Вайсблат від раку шлунку 16 квітня (22 нісана — в останній день Песаха) 1925 року^[5] в Києві, був похований на Лук'янівському єврейському кладовищі. У 1963 р, перед ліквідацією кладовища, родичі перенесли могилу на міське кладовище Берківці. Довгий час могила була забута, і лише в 2017 р, правнук рабина Артур Рудзицький розшукав місце поховання.

Діти:

• Володимир Вайсблат — літератор, перекладач^[6]
• Йосип Вайсблат — живописець, графік та скульптор^[7];
• Соломон Вайсблат — лікар-стоматолог, доктор медичних наук^[8].

Онуки:

• Олександр Вайсблат — фізик;
• Любов Когосова —лікар, доктор медичних наук^[9];
• Лев Дроб'язко — інженер-будівельник, кандидат технічних наук, дослідник історичної топографії Бабиного Яру.

Рідний брат Нухима Вайсблата — Мордехай Дов Вайсблат (1872-1930) був головним рабином Житомира в 1922—1930 роках.

• Родина Вайсблатів / Тимошенко В. І. // Малинський міський краєзнавчий музей., [Архівовано 17 липня 2016 у Wayback Machine.]
• Исраэль Гольдман (3 квітня 1945). Благословенной памяти раввина Менахема Нухима Вайсблата. Га-Цофе. (івр.), (рос.) [Архівовано 15 липня 2020 у Wayback Machine.]
• Евгений Шнайдер (1 серпня 2018). Вечный календарь, братья-раввины и великие цадики: история евреев Полесья. (рос.) [Архівовано 24 липня 2020 у Wayback Machine.]