Бутяга Володимир Іванович
Володимир Бутяга
Народився	9 травня 1949(1949-05-09) (75 років) с. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, УРСР
Громадянство	СРСР →  Україна
Діяльність	дипломат
Alma mater	Харківський державний університет імені О. М. Горького Дипломатична академія МЗС СРСР
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Посада	Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Кенія, Республіці Південний Судан та Об'єднаній Республіці Танзанія (за сумісництвом), Постійний Представник України при Програмі ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП)та Постійний Представник України при Програмі ООН з населених пунктів (ООН-ХАБІТАТ)

Володимир Іванович Бутяга — кадровий український дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Народився 9 травня 1949 року в селі Велика Багачка Великобагачанського району Полтавської області. Батько — сільський вчитель; мати — колгоспниця.

У 1966 році після закінчення школи працював різноробочим на цегельні с. Велика Багачка. Пізніше вступив на історичний факультет Харківського державного університету імені О. М. Горького, який закінчив у 1971 році.

У 1971—1973 рр. проходив строкову службу в Радянській армії в Угорщині. Командир мотострілецького взводу в/ч 61484.

У 1973—1979 рр. працював на керівній комсомольській роботі у Херсонському обласному комітеті ЛКСМУ, м. Херсон.

З 1979 по 1981 роки викладав на факультеті міжнародних відносин та міжнародного права Київського Державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

У 1981—1983 роках був слухачем Дипломатичної академії МЗС СРСР, м. Москва, юрист-міжнародник, сходознавець зі знанням перської мови (Фарсі) та мови Дарі, диплом з відзнакою.

З 1983 по 1986 рр. працював радником Посольства СРСР у Демократичній Республіці Афганістан. Учасник бойових дій.

По тому, до 1993 року працював на посаді старшого викладача Українського Інституту міжнародних відносин при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

У 1993—1996 роках — перший секретар, радник Посольства України в Ісламській Республіці Іран.Один із співзасновників української дипустанови в Ірані, м. Тегеран.

У 1996—1997 роках — Тимчасовий Повірений у справах України в Ісламській Республіці Іран.

З травня 1997 по травень 2000 року був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Ісламській Республіці Іран. Був ініціатором будівництва в Ірані авіаційного заводу з виробництва літаків АН-140, масштабних україно-іранських контрактів у галузі вагонобудування, двигунобудування та транспорту. Був одним із співзасновників Посольства України в Ісламській Республіці Пакистан, м. Ісламабад.

У травні 2000 року став першим заступником директора Українського Центру досліджень проблем міжнародної безпеки.

У травні 2001 року призначений Надзвичайним і Повноважним Послом України в Федеративній Республіці Нігерія — перший Посол нашої Держави в цій країні. Ініціював та забезпечив підписання масштабного україно-нігерійського контракту з добудови Аджаокутського металургійного комбінату.

У вересні 2001  р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Гамбія (за сумісництвом)- перший Посол України. Організував і забезпечив поставки великих за вартістю українських морських поромів та сільськогосподарської техніки в цю країну.

У листопаді 2003 р. був переведений на посаду Надзвичайного і Повноважного Посла України в Ісламській Республіці Іран, на якій пробув до вересня 2006 року.

У вересні 2006 р. став радником з питань міжнародного співробітництва керівника органу центральної виконавчої влади України, м. Київ.

25 січня 2010 р. був призначений Надзвичайним і Повноважним Посолом України в Республіці Кенія. 31 травня-11 червня 2010 року — очолював українську делегацію на Оглядовій Конференції Міжнародного кримінального суду, що проходила у м. Кампала, Уганда. Брав безпосередню участь в організації заходів по звільненню захоплених сомалійськими піратами громадян України та українських кораблів.

З 27 квітня 2011 р. — Постійний Представник України при Програмі ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) та Постійний Представник України при Програмі ООН з населених пунктів (ООН-ХАБІТАТ) (за сумісництвом).

У лютому-квітні 2011 року — призначений Спеціальним Представником МЗС України в Великій Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамагирії під час активної фази Громадянської війни у Лівії, м. Триполі.

З 6 травня 2011 р. — також за сумісництвом Надзвичайний і Повноважний Посол України в Об'єднаній Республіці Танзанія — перший Посол України.

У серпні-вересні 2012 року — призначений Спеціальним Представником МЗС України в Сирійській Арабській Республіці. Вирішення питань функціонування української дипломатичної установи та евакуації громадян України під час критичної фази громадянської війни у Сирії, м. Дамаск.

18 жовтня 2013^[1] — 31 березня 2014^[2] — призначений Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Південний Судан за сумісництвом. Перший Посол України.

Володіє: Перською (Фарсі)- професійний рівень, Дарі- професійний рівень, англійською- функціональний рівень.

• Надзвичайний і Повноважний Посланник України І класу (Указ Президента України № 373/1998 від 24.04.1998 р.)
• Надзвичайний і Повноважний Посол України (Указ Президента України № 526/2002 від 06.06.2002 р.)

• Подяка Президента України (2010 р.)
• орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2011 р.)
• орден «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня (1996 р.)
• орден «Червоної Зірки» (1987 р.)
• орден Афганістану «За хоробрість» (1985 р.)
• «Діамантовий хрест» (2008 р.)
• «Іменна вогнепальна зброя» (2006 р.)
• медаль «За мужність та відвагу» (2003 р.)
• медаль Інтерполу «За заслуги» ІІ ступеня (2008 р.)
• Грамота Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1988 р. «За мужество и воинскую доблесть, проявленную при выполнении интернационального долга в Республике Афганистан»
• Відзнака Президента України — медаль «Захиснику Вітчизни» (1999 р.)
• 20 інших медалей.

• В. М. Матвієнко. Бутяга Володимир Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

• Український дипломатичний корпус
• Указ Президента України № 574/2013
• Указ Президента України № 871/9т/2011
• Указ Президента України № 845/2011
• Указ Президента України № 551/2011 [Архівовано 10 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Указ Президента України № 508/2011 [Архівовано 27 січня 2014 у Wayback Machine.]
• Указ Президента України № 61/2010 [Архівовано 28 січня 2010 у Wayback Machine.]
• Указ Президента України № 494/2006
• Указ Президента України № 1345/2003
• Указ Президента України № 526/2003
• Указ Президента України № 798/2003
• Указ Президента України № 871/2001
• Указ Президента України № 403/2001
• Указ Президента України № 562/2000
• Указ Президента України № 1329/99 від 14.10.1999 р.
• Указ Президента України № 373/1998
• Указ Президента України № 431/97
• Указ Президента України № 1237/1997
• Указ Президента України № 030/1996
• Постанова Президії Верховної Ради СРСР від 28.12.1988 р.
• Постанова Президії Верховної Ради СРСР № 203803 від 17.03.1987 р.
• Постанова Реввійськради ДРА від 15.08.1985 р.