Буддистські монастирі в Японії (яп. 日本の寺院) — основні релігійні центри буддизму в Японії. Поряд з синтоїстськими святилищами є одними із найчисельніших, найвідоміших і найважливіших релігійних архітектурних пам'яток країни. Належать численним буддистським сектам. Є місцевим різновидом традиційного буддистського монастиря (विहार, vihāra) — місцем проживання монахів (प्रव्रज्या, pravrajyā, осіб, який прийняли чернечі обітниці і займаються пізнанням шляху). До кінця XVI ст. були одними із найбільших землевласників у країні^[1]. Офіційна класифікація й ієрархія монастирів існує з ХІІІ ст. Більшість монастирів, зазвичай, називаються тера (寺), або мають закінчення -джі (寺) у власній назві: наприклад, монастир Кійомідзу (Кійомідзу-дера, «монастир Чистої Води»), монастир Тодай (Тодай-джі, «Східний монастир»), монастир Енряку (Енряку-джі, «монастир доби Енряку») тощо; монастирі меншого класу звуться «обителями» (院, ін); найменші — «скитами» (庵, ан), або «залами» (道場, доджьо). Центральною будівлею будь-якого буддистського монастиря є храм (堂, до), де вшановується головний святий образ того чи іншого будди. Храмів може бути один або декілька, залежно від розміру монастиря: наприклад, Центральний храм (本堂, хондо), храм Аміди (阿弥陀堂, Аміда-до), храм Якуші (薬師堂, Якуші-до), храм Семи божеств щастя (七福神堂, Шічіфукуджін-до), храм засновника тощо. Крім цього, монастир, як правило, має дзвіницю, дім настоятеля і парадну браму. Великі монастирі також мають пагоди (塔, то), келії, трапезні, лекторії, бібліотеки (сутріарії), господарські споруди тощо, а також можуть включати у себе кілька обителей і скитів^[1][2]. Кожен буддистський монастир окрім власної назви має так званий гірське прізвисько: монастир Енряку гори Хієй (Хієй-дзан Енряку-джі).

• Fletcher, Sir Banister; Cruickshank, Dan (1996) [1896]. Sir Banister Fletcher's a history of architecture (вид. 20th illustrated). Architectural Press. ISBN 0-7506-2267-9. Архів оригіналу за 22 листопада 2020. Процитовано 11 листопада 2009.
• Fujita Masaya, Koga Shūsaku, ред. (10 квітня 1990). Nihon Kenchiku-shi (Japanese) (вид. September 30, 2008). Shōwa-dō. ISBN 4-8122-9805-9.
• Japanese Art Net User System [Архівовано 5 вересня 2019 у Wayback Machine.] Dictionary of Japanese Architectural and Art Historical Terminology (JAANUS)
• Kamakura Shōkō Kaigijo (2008). Kamakura Kankō Bunka Kentei Kōshiki Tekisutobukku (Japanese) . Kamakura: Kamakura Shunshūsha. ISBN 978-4-7740-0386-3.
• Mutsu, Iso (June 1995). Jufuku-ji. Kamakura: Fact and Legend. Tokyo: Tuttle Publishing. ISBN 0-8048-1968-8.
• Nishi, Kazuo; Hozumi, Kazuo (1996) [1983]. What is Japanese architecture? (вид. illustrated). Kodansha International. ISBN 4-7700-1992-0. Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 11 листопада 2009.
• Ōnuki, Akihiko (2008). Kamakura. Rekishi to Fushigi wo Aruku (Japanese) . Tokyo: Jitsugyō no Nihonsha. ISBN 978-4-408-59306-7.
• Sansom, George (1962). «Japan: A Short Cultural History.» New York: Appleton-Century Crofts, Inc.
• Young, David; Young, Michiko (2007) [2004]. The art of Japanese architecture. Architecture and Interior Design (вид. illustrated, revised). Tuttle Publishing. ISBN 978-0-8048-3838-2. Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 11 листопада 2009.
• Коваленко, О. (2013). Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. Дух і Літера.