Борщівник сибірський
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Борщівник сибірський | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Аралієцвіті (Apiales) |
| Родина: | Окружкові (Apiaceae) |
| Рід: | Борщівник (Heracleum) |
| Вид: | Борщівник сибірський (H. sibiricum)
|
| Біноміальна назва | |
| Heracleum sibiricum L., 1753
| |
Борщівни́к сибі́рський (Heracleum sibiricum)[1] — дво- або багаторічна рослина родини окружкових, відома під народними назвами борщевник, борщаник, фруцик, щербач сибірський, солодка трава, лопуцьки.[2] Кормовий, медоносний, лікарський вид, що інколи поводить себе як бур'ян. Історично їстівна рослина, все рідше застосовується в їжу через можливу плутанину з отруйними борщівниками (сосновського, мантегацці) та можливого створення між ними проміжних гібридів різного ступеню токсичності.
Трав'яниста рослина заввишки 50-150 (зрідка до 180) см. Усі частини борщівника сибірського мають слабкий пряний запах.
Коренева система стрижнева, потужна, зріз коренів світлий. Стебло поодиноке, прямостояче, грубе, товсте, кругле, пустотіле, борозенчасте, в нижній частині пряме, у верхній частині галузиться. Його поверхня вкрита жорсткими ворсинками. Листки великі (20-50 см завширшки), пірчасто-роздільні, складаються з трьох широкояйцеподібних листочків, інколи можуть бути двічі- або тричі пірчасто-роздільними. Нижні листки довгочерешкові, верхні майже сидячі, із здутими піхвами, складені з 3 листочків, іноді пірчастоскладені. Поверхня листків шорстка, край — нерівнозубчастий.
Суцвіття — великий складний зонтик, що складається з 15-30 променів, кожен з яких несе один простий зонтик. Суцвіття без чашолистків, але обгорнуті численними листочками. Центральні зонтики у суцвітті великі і містять двостатеві квітки, бічні зонтики дрібні, містять переважно чоловічі квітки, часто — безплідні, з дещо збільшеною оцвітиною та нерівними пелюстками. Пелюсток 5, вони зеленкувато-білі або жовтаво-зелені, оберненояйцеподібні, на верхівці виїмчасті, іноді майже двороздільні. Тичинок 5. Зав'язь нижня. Плід — пласка, опукло-еліптична, гола двосім'янка із широкими крильцями, сильно стиснута біля спинки, завдовжки до 1 см, завширшки 4-7 мм.
Квітне у червні-серпні протягом 17-23 днів, плодоносить у липні-вересні. Розмножується насінням.
Всі частини містять ефірну олію, що складається зі сполук фурокумаринового та кумаринового ряду. Борщівник сибірський також багатий на вітамін C (200 мг%), дубильні речовини, каротин (18 мг%). Корені містять арбан, глютамін, галактан.
Вид є звичайним для помірних областей Центральної та Східної Європи, Фінляндії, країн Балтії, Передкавказзя, Кавказу, Західного Сибіру та Казахстану.
В Україні розповсюджений в усіх областях, особливо часто трапляється в степовій і лісостеповій смугах, а також в Криму. Росте серед чагарників, на узліссях, заливних луках, по берегах річок і струмків, біля жител, на засмічених ділянках і полях. Вид не є рідкісним, поблизу житла часто засмічує городи, перетворюючись на бур'ян.
Для приготування салатів придатні бланшовані молоді листки, зріле листя використовують для приготування супів. Його також використовували для приготування зеленого борщу, юшки, пиріжків.[3] Здавна у Великому князівстві Литовському і Польщі з борщівника готували особливий сорт пива. У деяких місцевостях з зелені борщівника готують тушковану страву на кшталт баклажанної ікри, додають до яєчні, готують начинку для пиріжків і вареників. Товсті черешки маринують з оцтом, смажать в олії з цибулею. Страви, приготовані з цієї рослини, мають специфічний ніжний грибний аромат, тому їх інколи використовують як замінник грибів.
Молоді пагони з негрубими листками добре поїдаються худобою, борщівник сибірський також придатний для приготування силосу. З його квіток бджоли збирають багато нектару й жовто-сірого пилку. Одна квітка виділяє 0, мг цукру в нектарі. Медопродуктивність сягає 100—120 (300) кг з га. Мед з борщівника має колір від жовтаво-сірого до тьмяно-жовтого, він запашний, але зі специфічним присмаком.[2]
У народній медицині застосовуються корені, листки і насіння. Коріння збирають у вересні-жовтні, листки — у червні-липні, насіння — у вересні.
Настій трави і відвар або настій коренів поліпшують травлення, мають в'яжучу, заспокійливу, протизапальну, знеболювальну і антисептичну дію. Настій трави, а частіше відвар кореня застосовують усередину при розладах діяльності шлунка і кишечника, шкірних захворюваннях і особливо як заспокійливий засіб при судомах різного походження, епілепсії. У німецькій народній медицині настій трави з корінням застосовують при розладах травлення, проносах, судомах м'язів і різних шкірних захворюваннях. Настій насіння як заспокійливий засіб п'ють при спазмах шлунка та істерії. Зовнішньо спиртову настойку кореня вживають при зубному болю, а відвар з усієї рослини з коріннями — у вигляді примочок при корості, у вигляді припарок — при пухлинах. Розпарені листки вживають для припарок при запаленні суглобів і ревматичних болях.
При збиранні і обробці сировини слід враховувати, що жорсткі волоски виділяють речовини, що посилюють чутливість шкіри до сонячного опромінення, тому після контакту з рослиною можуть з'являтися подразнення, алергічні реакції тощо. Хоча сенсибілізуюча дія борщівника сибірського значно менша ніж у інших представників цього роду, при кулінарній обробці слід знімати зі стебел шкірочку.
Борщівник сибірський відносять до отруйних рослин, що підвищують чутливість шкіри до УФ- чи більш довгохвильового випромінювання, викликають гіперпігментацію, опіки шкіри, такий фотосенсибілізувальний ефект виявляється при зовнішньому впливі фурокумаринів[4].
Попри можливе вживання коріння і молодого листя сибірського борщівника в їжу, потрапляння соку борщівника на шкіру значно посилює чутливість шкіри до сонячного випромінювання і може призводити до сильних сонячних опіків.[5] Крім того, сибірський борщівник часто плутають із особливо небезпечним та отруйним борщівником Сосновського.[5][6]
- Heracleum sibiricum var. chaetocarpum
- Heracleum sibiricum var. sibiricum[7]
- Heracleum sphondylium subsp. sibiricum Simonk.[1]
- ↑ а б The Plant List. [Архівовано 29 квітня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ а б Атлас медоносних рослин України / Боднарчук Л. І., Соломаха Т. Д., Ілляш А. М. та ін. — К.:Урожай, 1993. — С.55. — ISBN 5-337-01424-2.
- ↑ Гродзінський, А. М. (літ. ред.) (1992). Борщівник сибірський // Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник. —. К.: Вид-во «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана. — С. 67. ISBN ISBN 5-88500-055-7.
((cite book)): Перевірте значення|isbn=: недійсний символ (довідка) - ↑ Отруйні рослини [Архівовано 7 березня 2021 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 25 лютого 2021.
((cite web)): Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 25 лютого 2021.
((cite web)): Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Hämet-Ahti, L., Suominen, J., Ulvinen, T. & Uotila, P. (toim.): Retkeilykasvio. Helsinki: Luonnontieteellinen keskusmuseo, Kasvimuseo, 1998.(фін.)
- Борщівник сибірський // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 66. — ISBN 5-88500-055-7.
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.
