Бо́мба (лат. bombus від грец. βόμβος — «гудіння, дзижчання») — вибуховий пристрій, який використовують переважно у військових цілях. Конструктивно — це контейнер, наповнений вибуховими хімічними речовинами. Існують також запальні бомби й атомні бомби і ракети (див. ядерна зброя). Будь-який предмет, призначений викликати руйнації з допомогою вибуху, можна назвати бомбою (бомба-машина, бомба-лист). Зазвичай скидаються з літаків (починаючи з часів Першої світової війни).

Первісно бомбами називали розривні артилерійські снаряди, протиставляючи їх простим ядрам (розривні снаряди вагою до пуда в Російській імперії було заведено називати «гранатами»). Перші такі бомби з'явилися в XVI ст., а почали їх широко використовувати у наступному столітті.

Перші бомби авіаційної доставки були скинуті з некерованих аеростатів австрійцями під час облоги Венеції у 1849 р.^[1] Ранні розривні снаряди, скидувані з літальних апаратів важче повітря, були радше гранатами. Перше бомбометання з літака здійснене італійським льотчиком Джуліо Гавотті 1 листопада 1911 року, під час італо-турецької війни^[2].

1. Авіаційна бомба — один з видів авіаційних боєприпасів. Бомби бувають атомні, фугасні, осколкові, запалювальні, освітлювальні та ін.
2. Глибинна бомба — призначена для боротьби з зануреними підводними човнами.
3. Графітова бомба — викликає замикання в електромережах завдяки розпиленню графітових волокон.

• Калориметрична бомба — лабораторний прилад для дослідження балістичних властивостей вибухових речовин, для визначення теплотворних властивостей палива тощо.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Снаряды артиллерийские // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Граната // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)