Бей (тур. bey, «князь»; від давньотюрк.: «bəq/bəy» — вождь) — загальнотюркський титул, військове та адміністративне звання. Також — бег, бек, бій.

Початково термін означав вождя роду в складі племені, тобто самостійного родового і навіть політичного (державного) територіального підрозділу (головою всього племені/держави виступав хан). Бей очолював родове ополчення в загальноплемінному/державному війську. У ієрархії давньотюркських титулів був другим після хана.

У Хазарському каганаті беки з династії Буланідів — де-юре другі особи в державі (після кагана), де-факто носії реальної влади.

У Codex Cumanicus титули половецьких правителів бег (полов. beg) і бей (bey) перекладаються латиноюю як princeps (князь)^[1].

У османській титулатурі послідовність за спаданням була наступною (хоча і не протягом усього існування імперії): паша, бей, ага, ефенді.

Бей у Османській імперії — (1) князь, правитель незалежного князівства; (2) управитель округи.

Титул бея в індивідуальному порядку могли носити християни — господарі Молдови та Волощини, князь острова Самос. Також він надавався вождям кочових племен (самі османи були нащадками таких племінних вождів) і синам пашів, іноземним послам, правителям «провінцій» (у XVII столітті в Османській імперії було 22 «провінції» (бейлербейлики), які керувалися бейлербеями). Внаслідок цього титул отримав багато різновидів: алібей — «полковник», бейлербей — «губернатор» «провінції»-бейлербейлика (дослівно бей всех беїв), бейзаде — дослівно син бея тощо.

У сучасних Туреччині, Азербайджані та Криму слово «бей» перетворилося на форму ввічливого звернення до шанованої особи (аналог європейських термінів пан, містер, мсьє, сеньйор тощо).

• Тугай-Бей
• Бейлик
• Бейлербей
• Санджак-бей

• Бей // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

Це незавершена стаття про урядування. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ Codex Cumanicus. Magyar Tudományos Akadémia, Budapest, 1880, p. 300.